– Головний кошторис міста завжди важко затверджувати, – зазначив Микола Володимирович, – тому що у кожного суб’єкта свої потреби фінансового забезпечення. З року в рік 95% видатків бюджету складають захищені статті. А це значить, що на ремонт, розвиток і утримання власної інфраструктури коштів практично не залишається. Така ситуація не задовольняє ані владу, ані кременчужан. Я сподіваюсь, що прийде колись той час, коли ми матимемо відповідне фінансування, у першу чергу на виконання делегованих повноважень держави, щоб органам місцевого самоврядування не доводилося розв’язувати проблеми фінансування галузей культури, спорту, медицини й освіти за рахунок коштів громади. Ситуація минулого року повторюється. Зрушень немає. Скорочення робочого часу й обсягів виробництва суттєво вплинули на головну статтю надходжень – податок з прибутку громадян. Уперше ми вийшли з рангу міста-донора. Сподіваюсь, що, можливо, у другому півріччі все ж відбудуться зрушення у виробництві, а кошти МВФ будуть направлені не на соціальні програми й рефінансування банків, а на підтримку виробників, щоб запрацювала економіка. Нині освіта – єдина галузь у нашому місті, яка вийшла на рівень державного фінансування мінімальних потреб, тобто захищених статей (зарплата, енергоносії). Все інше фінансується недостатньо. Порівняти нинішній бюджет можна з початком 2000-х років, коли ми виходили з економічної кризи. Для прикладу: головні потреби нашого міського господарства забезпечено тільки на 30–40%. У такому ж стані й усі інші галузі. Тому я не можу сказати, що нас чекає хороше життя. Насамперед необхідно подолати фінансову кризу. Я говорив і зараз наголошую: поки не буде працювати промисловість, малий і середній бізнес, поки люди не будуть упевнені в тому, що у них є робота й зарплата, буде страждати і бюджет.
Зі сказаного напрошується висновок: органи місцевого самоврядування були і залишаються заручниками держави. Боротьба ведеться за кожну копійку, що й продемонструвало ухвалення бюджету на позачерговій сесії міської ради Кременчука. Депутати з метою економії й раціонального використання коштів навіть почали ставити під сумнів необхідність тих чи інших статей витрат. Адже на ремонт дірявих дахів, ущент розбитих доріг, напівзруйнованого фасаду краєзнавчого музею, приміщення колишнього військового госпіталю, реконструкцію меморіалу «Вічно живим», будівництво нової школи-садка (цей перелік можна продовжувати) у нинішньому бюджеті коштів обмаль. А те, чого не вистачає, досить важко поділити.
“Зоря Полтавщини”
[1]