– Мало тепер дітей у селі. В нашій місцевій школі – лише 130 учнів. Це за нинішніми мірками – багато, бо в деяких і кількох десятків школярів не набереться. А от 50 років тому, коли я закінчував школу, нас випускалося одразу 120 чоловік, – розповів сивочолий ветеран, який народився й виріс у Перещепиному. – Та й у перші класи тоді набирали стільки дітей, що не вистачало лінійок у класному журналі, щоб занести прізвища всіх. За партами нас сиділо по троє. А в старші класи, пам'ятаю, навіть зараховували на конкурсній основі…
– Читаю “Зорю Полтавщини”, – продовжує розповідь Олександр Васильович, – здається, все життя. “Зорянську” естафету я перейняв від свого батька. Він працював бригадиром, читав багато газет і журналів. У різний час то одним надавав перевагу, то іншим. Але “Зорю Полтавщини” передплачував і читав постійно. Я теж її люблю. Чому? Бо вона завжди мала й має свою точку зору. Газета не заполітизована, причому не була вона такою і в радянські часи, принаймні не настільки, як інші видання. З її сторінок можна дізнатися про місцеві події, про сільськогосподарські новинки, про передовий досвід господарювання. А з появою додатків газета стала ще цікавішою і змістовнішою. Я їх підшиваю окремо й зберігаю. Добре, що в газеті друкуються твори Григора Тютюнника, історико-краєзнавчі нариси. Тож сам залюбки читаю “Зорю…” і сусідам раджу.
Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА
“Зоря Полтавщини”
[1]