Синові моєї знайомої, Марини, виповнилося півтора року, і вона почала підшукувати для свого малюка дитячий садок. Виявилося, що влаштувати дитину в дошкільний заклад буває непросто. Насамперед через те, що у дитсадках не завжди є вільні місця.
Здавалося б, маємо привід радіти: суттєве підвищення “дитячих” виплат призвело до того, що в Україні, в тім числі й у нашій області, почала зростати народжуваність. Так, якщо у 2005 році на Полтавщині народилося 11 тисяч 990 дітей, то вже через рік кількість новонароджених збільшилася більш ніж на 2 тисячі, а в 2008 році на світ з'явилося 14 тисяч 748 малюків, у тім числі в Полтаві – більше 2,8 тисячі малюків.
Й одразу виявилося, що місць у дитячих садочках на всіх малюків може не вистачити. З огляду на це батькам навіть радять записувати своїх малюків у чергу на місце в дитсадку одразу після появи немовляти на світ.
Проте проблема нестачі дошкільних закладів була прогнозована. Згадаймо, як свого часу в населених пунктах області багато дитячих садочків були порожні або недоукомплектовані. Щоб приміщення не пустували, їх поступово почали перепрофільовувати. Що це було: недалекоглядність місцевих чиновників чи, навпаки, вияв господарності? Запитання риторичне, особливо з огляду на послідовну державну політику, спрямовану на підтримку молодих сімей, зростання народжуваності, яка впроваджується в життя протягом кількох останніх років…
Але повернуся до своєї знайомої. Марина обійшла кілька дитсадків, розташованих за місцем проживання. Але майже в усіх дитсадках їй відповіли, що місць на нинішній рік уже немає.
Молода мати була у відчаї: через кілька місяців закінчувалася її відпустка по догляду за дитиною, час був виходити на роботу, чоловік теж працює. Куди ж подіти сина?
Нарешті в одному дитячому садочку їй пообіцяли, що візьмуть дитину, але… за умови спонсорської допомоги. Батькам запропонували придбати щось для закладу на суму 500 гривень. Це великі гроші для нестабільного бюджету молодої сім'ї, але іншого виходу не було, тож довелося погодитися. На цю суму вони придбали для позашкільного закладу двоє дверей і фурнітуру, заплатили за доставку. Все це оформили як подарунок. І почали збирати довідки для оформлення сина в дитсадок…
За кілька місяців відвідування дошкільного закладу хлопчик призвичаївся до життя в колективі, почав краще розмовляти, “познайомився” з олівцями й пензликами. Але цей прогрес у розвитку дитини коштував батькам недешево. Вони
були змушені здати більше ста гривень на пошиття постільної білизни для малюка, майже стільки ж – на придбання миючих засобів, близько півсотні пішло на купівлю канцтоварів. А ще треба було здавати гроші на фарбу, ялинкові прикраси тощо, не враховуючи офіційної щомісячної плати за відвідування дитсадка. Таким чином, вісім місяців перебування малюка під наглядом педагогів обійшлося їхньому сімейному бюджету майже в 1,3 тисячі гривень, тобто близько 160 гривень на місяць. А малюка ж іще треба одягати, годувати… Добре, якщо дитина зростає в повній сім'ї, де обоє батьків працюють. А де взяти матері-одиначці гроші на такий “добровільний” внесок?..
До речі, згаданий випадок “спонсорської допомоги” непоодинокий. Зазвичай влаштування малюків у дитсадки м.Полтави обходиться батькам у 500–600 гривень, а у відомчі – вдвічі дорожче.
Начальник управління освіти виконкому Полтавської міської ради Світлана Горбаньова зазначила:
– Ми вишукуємо можливості розширювати дошкільні заклади, зокрема за рахунок збільшення чисельності ясельних груп. З цією метою перенесли з приміщень дитсадків початкові класи. Щодо заповнюваності дитсадків, то в різних мікрорайонах міста вона неоднакова. Одні заклади переповнені, а в деяких є навіть резервні групи. Тож у випадку, якщо у найближчому до місця проживання дошкільному закладі немає вільних місць, батьки можуть влаштувати свою дитину в інший, не обов'язково за місцем проживання. Стосовно випадків вимагання “добровільних внесків”, на мою думку, мав місце так званий людський фактор. Звичайно, такого не повинно бути. Якщо ж батькам висуватимуть подібні вимоги, вони можуть повідомити про це інспектора з довкілля або безпосередньо мене. Будемо розбиратися…
Але, з іншого боку, якби не допомога спонсорів, заклади дошкільної освіти просто б не вижили. Бюджетних коштів вистачило б лише на оплату енергоносіїв, заробітну плату співробітників і харчування дітей. Завдяки спонсорській допомозі, а також підтримці міської влади в дитсадках здійснюються ремонти, поповнюється методична й технічна база. До того ж залучення спонсорських коштів практикується не тільки в Україні, а й у Голландії, в країнах Прибалтики.
До речі, за рахунок батьківських грошей існують дошкільні заклади не тільки в Полтаві, а й у інших обласних центрах, зокрема в Хмельницькому. Щоправда, “розцінки” там дещо нижчі. Але, щоб влаштувати дитину в дитсадок без попереднього запису, хмельничанам доводиться платити чималі суми.
…Якось завітавши в один із дитячих будинків нашої області, де, зокрема, перебували діти з затримкою мовного розвитку, звернула увагу на те, що на полицях замість іграшок – порожні пакети з-під молока. В спортивному залі, окрім старенького велосипеда і кількох зігнутих пластмасових обручів не було нічого… Пізніше матеріальну базу цього закладу вдалося поліпшити – завдяки зусиллям обласної громади, бо в державній скарбниці для знедолених діток не знайшлося коштів. Немає їх і для розвитку та навчання інших дітей…
Не секрет, що вітчизняна освіта, в тім числі й дошкільна, фінансується за залишковим принципом. Тобто на її потреби виділяють не стільки, скільки потрібно, а скільки залишається. Тож, якби не так звані “добровільні” внески батьків, вихователям дитячих садочків довелося б учити малечу читати й рахувати, як-то кажуть, на пальцях у неремонтованих десятиліттями приміщеннях. Але повністю організовувати за рахунок батьків навчально-виховний процес – неприпустимо. Хоча б через те, що дитсадки – це бюджетні установи, тому й фінансуватися вони повинні з бюджету, а не з батьківських кишень. До того ж там, де є невизначеність (в даному випадку із розміром “добровільних внесків”, сума яких істотно різниться), помножена на дефіцит (зокрема місць у дитсадках), існує велика вірогідність зловживань. І згадані випадки – красномовне тому підтвердження.
Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА
“Зоря Полтавщини”.
[1]