На початку 2009 року в нас прогнозували борги по заробітній платі, масові скорочення працюючих, збільшення рівня безробіття. Дякувати Богові, найгірші прогнози не підтвердилися або ж підтвердилися лише частково. При цьому Полтавщина, на моє переконання, випробування кризою витримала. Об’єктивно говорити про це дозволяють цифри: ми перевиконали всі бюджети, не дивлячись на кризовий рік і те, що ми брали на себе значно підвищенні зобов’язання, які дало нам Міністерство фінансів. Але і в цих умовах ми не лише виконали планові показники, а й уже двічі в цьому році виходили на сесію обласної ради з пропозицією перерозподілу понадпланових надходжень. До речі, за три роки мого керівництва обласна державна адміністрація жодного разу не порушувала перед депутатами питання про зменшення видаткової частини бюджету. Навпаки, ми мали додаткові резерви, які спрямовували на будівництво соціальних об’єктів, соціальний захист населення, поточні проблеми. А бюджет, як відомо, – це чітке дзеркало економіки.
Найефективніше, на мою думку, в 2009 році в економіці спрацював аграрний сектор. Ми знову вийшли на більш ніж 4 мільйони тонн врожаю зернових. Минулого року ми взагалі мали рекордний врожай за всі часи незалежності –чотири з половиною мільйони тонн. Цього року Полтавщина вийшла також на передові позиції з виробництва буряку – кожен 4-й кілограм цукру вирощений саме на наших ланах. Ще три роки тому про такі показники область могла тільки мріяти! А сьогодні це сприймається як належне.
Це результат правильно обраної стратегії, яка починалася з ліквідації забур’янених площ і пошуку інвесторів. Зараз наш агропромисловий комплекс значно капіталізований, він знаходиться на передових позиціях в Україні й прогресує з кожним роком. Тепер ми ставимо перед собою завдання розробити програму збільшення поголів’я худоби, адже тваринництво – це найнадійніша галузь на селі, яка дає стабільні робочі місця і заробітну плату для людей. Вже будується величезний Глобинський свинокомплекс, в найближчих планах – збудувати на Полтавщині комплекс із вирощування птиці. І я переконаний, що нам вдасться реалізувати задумане.
Цього року ми продовжили реалізувати програму з розбудови інфраструктури зберігання зерна. Вже введені в експлуатацію 2 елеватори фірми “Нібулон”, елеватор у Козельщині й величезний, майже стотисячник,у Карлівці, з’явилися елеватор у Миргороді, кілька невеличких – у фермерських господарствах. І зараз закладається чотири надзвичайно потужних елеватори, зокрема дві перевалки – в Кременчуці й Градизьку. Як тільки ми їх побудуємо, Полтавщина фактично отримає прямий вихід до моря!
Взагалі я можу сказати, що агропромисловий комплекс в умовах кризи став для нашої держави рятівним – саме за рахунок експорту зерна Україні вдалося поповнити валютний резерв, стримуючи від падіння національну валюту. Шкода тільки, що Уряд за це “віддячив” хліборобам тим, що згорнув практично всі програми з підтримци сільськогосподарської галузі. Але фактично кинуте напризволяще село не тільки вижило, але й врятувало країну. Ті території, які жили за рахунок АПК, жили стабільно, ритмічно і з прибутками. Більше того, я переконаний, що подальший розвиток економіки виведе цю галузь на перше місце. Ми це добре розуміємо, і сьогодні розбудовуємо інфраструктуру.
Полтавська область єдина, яка не згорнула програму газифікації, попри те, що в Уряді нам говорили: це марнотратство, припиняйте ці роботи. А ми сказали – ні! І сьогодні область газифікована майже на 90 відсотків, хоча ще три роки тому цей показник був трохи вищим за 50 відсотків. Тепер Прем’єр-міністр збирається до нас в гості, щоб перерізати червону стрічку на газопроводі й запалити факел. Бо більше ніде.
Досить непогано спрацювала і промисловість, якщо зважати на кризові явища. Безумовно, у нас трапився спад виробництва, але підприємства не зупинені. Хоча якби не проблеми з відшкодуванням ПДВ, які нам постійно “підкидає” Уряд, я переконаний, показники були б ще кращими. Деякі підприємства були змушені призупиняти виробництво або переходити на режим неповного робочого дня чи тижня. Але найбільші, такі, як Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат чи нафтопереробний завод, працювали без зупинок. Особливо хочеться відзначити роботу НПЗ – вперше за всі часи нам вдалося перейти на роботу в аверсному режимі, отримуючи азербайджанську нафту транзитом через Одесу. Це досягнення кременчужан було відзначене Президентом України.
Нині економіка та промисловий потенціал Полтавщини виходять на стабілізаційний рівень і навіть певний підйом. Нам вдалося подолати економічний спад, і нині маємо зростання економічного потенціалу.
Владі Полтавщини вдалося утримати контроль над соціальною ситуацією. Ми не допустили перебоїв із фінансуванням бюджетної сфери, хоча кінець року видався непростим через те, що фактично нам заблокували всі казначейські рахунки. Це ще один несподіваний “подарунок під ялинку” від Уряду.
2009 рік позначився великими культурними подіями. Перша з них – це відзначення 200-ліття Миколи Гоголя. Я можу сказати, що так, як вшанували Миколу Гоголя на його батьківщині, не вшановували класика ніде – ні в Києві, ні в Москві, ні в Петербурзі. Нам вдалося реконструювати музей-заповідник у Гоголевому, побудувати фактично новий літературно-меморіальний музей письменника у Великих Сорочинцях. Область видала значну кількість книжок про Миколу Гоголя, обласна телерадіокомпанія “Лтава” підготувала прекрасний документальний фільм, який, до речі, профінансовано також із обласного бюджету.
А через два місяці ми мали ще одну подію світового масштабу, яка, хотіли б ми чи ні, носила політичний присмак, – це 300-ліття Полтавської битви. Знов-таки, було багато прогнозів і застережень, прогнозували бійки і сутички, але нам вдалося провести цей захід у дусі міжнаціональної толерантності та взаємоповаги. Приємно, що ми повернули полтавцям саме Поле битви, яке було довгий час захаращене. Тут згодом можна буде зробити прекрасний музей просто неба. Єдине, що засмучує, – міська влада знову його занехаяла. Але, я думаю, і це не проблема: ми його приведемо до ладу спільними зусиллями. До речі, після самої події ми отримали листи подяки і від російського, і від шведського посольств. Так що, гадаю, все було справді “на рівні”.
Взагалі Полтавщина цього року отримувала дуже багато відзнак. Нас називали кращими по роботі АПК, по розрахунках за газ, по багатьох інших позиціях. Приємно, що цього року наш педагогічний університет здобув статус національного, Кременчуцький університет – звання університету загальної юрисдикції, що значно розширює форми навчання. Вчитель української мови та літератури з Полтавщини – Тетяна Балагура, удостоєна найвищого звання – Героя України. Це, до речі, перший випадок в історії незалежної України, коли вчитель української мови отримує таку високу державну нагороду. Так що нам, полтавцям, справді є чим пишатися!
Якщо ж говорити в цілому, за три з половиною роки, які я провів на посаді голови ОДА, нам, разом із органами місцевого самоврядування вдалося зробити дуже багато на всіх напрямках соціально-економічного розвитку. Але це тема вже іншої розмови, тому обмежусь лише однією фразою: я переконаний, що той фундамент, який ми заклали за ці три роки, буде ще дуже довго працювати на позитив.
Безумовно, в майбутньому багато що залежатиме від виборів і нашого вибору на них. 17 січня ми не просто обиратимемо Президента, ми обиратимемо стратегію розвитку України. Або ми і далі рухатимемося вперед, до європейських цінностей, або повернемося назад, чого мені особисто дуже не хотілося б. За роки в політиці я виробив чітку формулу, якою ділюся з іншими: нехай кожен кандидат вийде до народу і скаже, що він уже зробив для України. Нам, команді Президента, і Віктору Андрійовичу Ющенку, на відміну від його опонентів, є що сказати. І тому я абсолютно переконаний, що альтернативи чинному Президенту, який сповідує принцип
и демократії, який є носієм національно-культурних цінностей, для якого слова Україна і український народ – то не просто порожній звук, на сьогодні немає.
[1]