У юності Віктор мріяв стати юристом. Добре навчався в школі, загартовувався духовно й фізично, займаючись спортом, неодноразово виборював призові місця у районних та обласних змаганнях із лижного спорту, тенісу, зимового триборства. Школою мужності стала й служба в армії: “учебка” в Богодухові, потім – командир відділення управління зенітно-ракетного комплексу в Семипалатинську. А в грудні 1979 року в Демократичну Республіку Афганістан були введені радянські війська. Увесь полк, у якому служив сержант Віктор Гринь, було переправлено до цієї гірської держави, де солдати й офіцери охороняли аеродром у Шинданті. Не раз Віктор опинявся під обстрілами, бачив кров своїх однополчан. Розповідати про ті події не любить. Лише коротко резюмує: “Хто був в Афгані, той знає, що це таке…”
Юридичну освіту здобув уже в зрілому віці, закінчивши Полтавський коледж управління і права. А університетом стало саме життя. Тринадцять років трудився на Півночі, в селищі Ігрим Тюменської області: електриком, трактористом, монтажником. Будував нафто- і газопроводи на Кубі та в Іраці. Глибокі сніги й сорокаградусний мороз змінювалися палючим сонцем і пісками пустелі, це було справжнє випробування на міцність і витривалість. Не зламався, не зігнувся, не схибив. У 1987 році був нагороджений бронзовою медаллю “За достигнутые успехи в развитии народного хозяйства СССР”, нагрудним знаком “Ударник ХІ пятилетки”.
У яких би далеких краях не був, завжди пам’ятав свій рід, свою малу батьківщину, лагідне українське сонце, вишневі садки, тиховодні плеса. Тож повернувся в рідну Орданівку, працював будівельником, звів власний дім. У 1998 році Віктор Гринь був обраний на посаду сільського голови й ось уже одинадцятий рік успішно працює у місцевому самоврядуванні. Доклав чимало зусиль, щоб відновити в Орданівці роботу дошкільного закладу. За його головування побудовано три теплогенераторні, проведено вуличне освітлення в Орданівці, Чернещині, Ярохівці. За вагомий внесок у соціально-економічний розвиток регіонів, здійснення заходів щодо забезпечення прав і свобод громадян, зміцнення органів місцевого самоврядування, високий професіоналізм у 2005 році Віктор Федосійович Гринь нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України.
Надійним тилом є кохана дружина Валентина Кімівна, з якою двадцять вісім років пліч-о-пліч крокують по життю, ділячи навпіл радощі й печалі. Віктор Федосійович – турботливий чоловік і батько. Подружжя Гринів виховало доньку Оксану, як і всі батьки, прагне, щоб вона зі своїм чоловіком мали родинне щастя. Є любов рідних, повага друзів і знайомих, шана від краян. Недарма ж кажуть, що до доброї криниці й стежка утоптана.
На порозі свого 50-річчя Віктор Федосійович Гринь сповнений нових планів і задумів. Хай усі вони здійсняться на благо громади, задля процвітання рідного краю!
Журналіст
[1]