Кореспонденти газети “Сегодня” Євгеній Іхельзон, Олександр Чаленко, Ярослав Малюта звернулися до подій, які відбувалися 20 років тому.
НДР: “Ті похмурі хороші часи”
9 листопада 1989 року о 19 год 34 хв по телебаченню виступив представник уряду НДР Понтер Шабовськи. Він оголосив нові правила в’їзду і виїзду з країни. Відповідно до прийнятих рішень з наступного дня громадяни НДР могли одержати візи для відвідування Західного Берліна і ФРН. Сотні тисяч східних берлінців, не чекаючи призначеного терміну, кинулися того ж вечора до стіни. Прикордонники, які не одержали наказів, намагалися спершу відтіснити юрбу, використовували водомети, але потім, поступаючись масовому натиску, змушені були відкрити кордон.
Це не було несподіваним – уже тоді в країні панувало відчуття швидких змін, навіяне горбачовською перебудовою, починалися акції протесту. Крім того, Угорщина і Чехословаччина, де вже відбулися “оксамитові революції”, відкрили кордон із Австрією та ФРН, і східні німці почали тікати через них на Захід. Отож усі очікували, що незабаром щось повинно статися.
ЯК БУЛО. “Увечері 9 листопада я сидів у своїй квартирі на Борнхольмер-штрассе з грузинськими друзями, – згадує 58-літній Еккехард Маас, який був дисидентом у НДР. – Раптом за вікном почув тупіт. Я виглянув у вікно і був вражений – люди буквально бігли до Берлінської стіни, що була зовсім недалеко від мого будинку. Ми відразу вискочили з будинку. Коли я добіг, кордон уже був відкритий, люди просто йшли і йшли через пропускний пункт, вперше не треба було віз і спеціальних дозволів, але штамп у паспорті нам усе-таки ставили”.
Назустріч східним німцям бігли західні берлінці. “Нас зустріли незнайомі люди, посадили в автомобіль, і ми за лічені хвилини опинилися на Курфюрстендамм, у самому центрі Західного Берліна, який ніколи раніше не бачили. Це була загальна ейфорія, ми зрозуміли, що стіни більше не буде”, – говорить Маас.
До речі, на той момент брат і батько Мааса вже жили в Західному Берліні. “А я не хотів їхати, тому що все моє життя було пов’язане з СРСР, зі Східною Європою. Я виріс у селі, де стояли радянські солдати, я російську мову вивчив, сидячи з ними біля багаття. Я з теплом згадую ці дні, тепер такого в нас немає”, – розповідає він. Маас у той час перекладав вірші Булата Окуджави на німецьку, і московський бард часто бував у нього в гостях у берлінській квартирі.
“Те, що стіна впала, тоді здалося мені природним. Процес міграції східних німців у Західну Німеччину тоді вже почався. Уряд ФРН надав велику фінансову допомогу НДР, а натомість східним німцям стали дозволяти їздити до родичів. Правда, потрібні були важливі приводи – весілля, похорон або щось подібне. Проте за короткий час більше мільйона людей виїхали у ФРН. Тобто стіна втратила сенс, і її прорив був скоріше символічним актом”, – розповідає Еккехард Маас.
ПОМИЛКИ. За його словами, уряд комуністичної НДР у той момент настільки ослаб, що не міг контролювати ситуацію. Еріх Хонеккер віддалився від справ. Крім того, влада допустила кілька істотних помилок, що розлютили населення. Так, у демонстраціях із вимогою знести стіну брали участь тисячі людей. Четвертого листопада на Олександр-плац зібралися 400 000 берлінців. Поліція під час мітингу нікого не чіпала, але коли люди поверталися додому, їх заарештовували прямо на вулицях. “Один раз і мене затримали, відвезли в якийсь величезний гараж, допитували і виховували”, – говорить Маас. За його словами, серед затриманих були і члени СЄПН (компартія НДР), деякі з них взагалі не брали участі в мітингах. “Люди хотіли жити, як у Західній Німеччині, їздити кращими дорогами на кращих автомобілях, жити в країні, що здавалася їм тоді більш вільною. Тут, у НДР, була поліцейська держава. У той же час були і політики, які пропонували реформувати НДР, побудувати кращий соціалізм, але вони програли, народ їх не слухав, бо хотів дуже швидких змін”, – говорить він.
НОСТАЛЬГІЯ? “Зараз є люди, які шкодують, що НДР потонув, але я їм говорю – згадайте, як ви жили тоді, й подивіться, як ви живете зараз, у вас набагато більше можливостей. З іншого боку, об’єктивно кажучи, зараз політична диктатура змінилася економічною, у нинішній ФРН людина повинна себе забезпечувати сама і крутитися, щоб вижити”, – говорить Маас.
У нього особисто немає ностальгії за НДР, він і зараз виконує німецькою пісні Булата Окуджави, починаючи свої концертні програми словами: “Ті похмурі хороші часи”.
Берлінська стіна: цифри і факти
1. Стіна проіснувала 28 років – з 13 серпня 1961 року до 9 листопада 1989 року. Влада Східної Німеччини почала її споруджувати після схвалення цієї ідеї на початку серпня 1961 року на нараді керівників держав країн – учасниць Організації Варшавського договору.
2. Причиною зведення стіни став постійний витік із НДР кваліфікованих кадрів, які їхали у ФРН, де рівень життя був вищим (при цьому багато західних німців одержували освіту в Східній Німеччині, де вона була безкоштовною, а після закінчення навчання поверталися назад). Так, за період тільки 1961 року на Захід втекли 207 тисяч людей. Робили вони це саме через Західний Берлін, куди східні німці потрапляли абсолютно вільно.
3. Державний кордон між НДР і Західним Берліном склав 155 км, у тому числі в межах міста – 43,1 км. У комплекс споруд, що одержав назву “Берлінська стіна”, увійшли: споруда з бетону загальною довжиною 106 км і висотою 3,6 м; огородження з металевої сітки – 66,5 км (довжина земляних ровів – 105,5 км); а також 302 сторожові вишки і 3 контрольно-пропускних пункти.
4. При спробі перетнути стіну зі Східного Берліна в Західний без санкцій влади, за офіційними даними, загинули 125 чоловік, 200 чоловік поранені й понад 3 тисячі заарештовані. Вісім прикордонників НДР були вбиті або пострілами з боку Західного Берліна, або порушниками кордону. Першою жертвою Берлінської стіни 24 серпня 1961 року став 24-літній Гюнтер Літфін, останньою – Кріс Геффрой, який був розстріляний 6 лютого 1989 року. Східні німці намагалися втекти в Західну Німеччину на дельтапланах, на повітряній кулі, по мотузці, перекинутій між вікнами сусідніх будинків, за допомогою тарана стіни бульдозером.
5. Протягом 1990 року стіна була знесена. Однак невеликий шматок (1,3 км) залишився як нагадування про холодну війну.
[1]