Голос напевне належав немолодому чоловікові з багатолітнім стажем паління. Про це свідчила хрипкуватість. Мабуть, це був новий сусід.
– Та вийшов… Куди ж дінешся ?!
– Ви помітили, як старається отой, з боку Дублянщини?
– Це ви далеко взяли. Він, мабуть, ближче. Десь на Подолі…
– У ньому напевне є якийсь домішок від московської сторожової або кавказької вівчарки. Голос басовитий.
– Ну, цього хоч приємно послухати! А от голос від шляхопроводу – пронизливий, дзявкуватий… О, чуєте?
– Мабуть, сучка. Двіртер’єр із вирішальною домішкою такси.
– Нових не чули?
– Та я тут недавно. Ще всіх не вивчив. До того ж вони мігрують. Особливо коли свайбують. То туди гуртом побіжать, то сюди…
Небо трішки посвітлішало. Блимання сигарети на сусідньому балконі припинилося. Почулося глибоке позіхання, а потім – голос:
– Ну, піду… Може, трішки засну. А то вранці вони знову почнуть ганятися за машинами і мотоциклами.
ВІЛЬНИЙ КІНОЛОГІЧНИЙ (СОБАКОЗНАВЧИЙ) ЕТЮД:
ЧОМУ СОБАКИ ТАК ОХОЧЕ ГАНЯЮТЬСЯ ЗА МОТОЦИКЛІСТАМИ І ВЕЛОСИПЕДИСТАМИ.
Власне, хочу зразу уточнити предмет вільного дослідження. Собаки ганяються не за транспортними засобами, а за їхніми колесами. Деякі дослідники вважають, що швидке обертання коліс, особливо зі спицями, викликає у собачих головах легке запаморочення, ейфорію. Подібну до тієї, що одержує людина від вживання наркотиків.
Власне, цюцько, який з шаленим гавкотом женеться за мотоциклом чи за велосипедом, це свого роду наркоман, який хоче взяти свою дозу.
З таким поясненням категорично не згодні дослідники, які вважають цю собачу схильність мисливським атавізмом. Вони запитують: від кого походять сучасні собаки? Навіть безпорідні, точніше, багатопорідні сірки. Правильно, від вовків, або, в гіршому випадку, від шакалів. Обертання колеса, особливо зі спицями, будить у них давнього хижака, якому ввижається мерехтіння ніг потенційної здобичі – оленя чи, у випадку з велосипедистом, кози… Від них ніби тікає їжа! В цьому випадку мені по-людськи зрозуміла собача поведінка.
Дехто може угледіти в моїх нотатках специфічну ерудицію. Але я цього й не приховую: щоранку спостерігаю собачу гонитву за колесами на полтавських вулицях Куйбишева, Зигіна та ін.
Собачок у місті вочевидь побільшало. Вони з інстинктивною невимушеністю грають свої свайби, і це наповнює душу оптимізмом: не скрізь у нас погано з народжуваністю.
Правда, раніше, років п’ять тому, на міському рівні траплялися спроби регулювати собаконаселення. Але вони зійшли на пси. Вічно ця криза! Завжди грошей бракує! Бо якщо згідно з цивілізованими вимогами будувати притулки для хвостатих безхатьків, де тоді брати кошти на однопорідних з нами бомжів?
Приблизно така ж картина і з собачою стерилізацією. Тут для проблемних людей контрацептивів бракує! Доводиться залучати благодійні фонди. Хто там возюкатиметься із сексуально заклопотаними кобелями!
До речі, коли вони отак заклопотані, то краще до них не наближатися. Цілком сумирний і боязкий за звичайних обставин кундель* може гаркнути. Чи то вони ревнують, чи бояться, що їм безтактно переб’ють задоволення, – точно невідомо. Це питання вимагає окремого дослідження.
Хоча, варто зазначити, громадськість стала ставитися до собачих свайб із більшим розумінням. Пригадується, як ганяв колись собак черговий, котрий стояв на чатах у обкомі партії. Коли собаче весілля забігало на просторий газон перед “білим домом”, звідтіля притьмом вискакував черговий і, ясна річ, псував усю собачу радість. Напевне, обласним партійним поводирям не дозволяли дивитися на це неподобство ідеологічні переконання. Нині, коли строгу партійну мораль змінив терпимий до всього лібералізм, то й собачкам повільнішало. Тим більше, що по телевізору щовечора можна надивитися такого, що собаче весілля в порівнянні з людськими забавами може здатися невинною фізичною вправою.
А взагалі, наша любов до тварин нагадує кохання курортного залицяльника. Вона така ж необов’язкова і безвідповідальна. На всіх рівнях.
Собаку можуть вигнати з дому відразу, як минув перший напад людської симпатії і з’ясувалося, що тварину треба доглядати, й це досить клопітно.
Собаколюб, який придбав собі престижного порідного пса, часто зневажає рекомендовані правила утримання й догляду і не вчить собаку хорошим манерам.
Собаки зазвичай нагадують власників. Це дотепно підмітив данський художник-карикатурист Херлуф Бідструп. Кому траплялися до рук його альбоми, напевне, пораділи з його портретів – людей і тварин.
Про рівень соціально-політичної зрілості суспільства свідчать нардепи. Про рівень культури і впорядкованості населеного пункту – його “засобаченість”. Полтава (за винятком хіба що центру) помережана собачими купками. Горді дорогими тваринами власники вигулюють собак без намордників. Я спробував кілька разів зауважити (все-таки боязко розминатися з бійцівським псом: Бог його знає, що в нього на думці), але якось отримав цікаву відповідь: “А ти спробуй – натягни собі намордник. Тобі зручно буде?” І він має рацію, цей власник. Шкода тільки, що він впливає на свого собаку. Що з нього виросте?
Одне слово, приватно боротися за порядок у цьому сегменті міського життя досить небезпечно: якщо не покусає пес, то обгавкає хазяїн.
…Ось такі думки спровокувало стійке безсоння, викликане собачими перемовинами в нашому околодку.
А так… “Тиха украинская ночь”. Тільки гавкіт…
*Староукраїнською – дворняга.
Павло СТОРОЖЕНКО,
Собака (за східним гороскопом).
”Зоря Полтавщини”, 4 стор., 16_09_09
– Та вийшов… Куди ж дінешся ?!
– Ви помітили, як старається отой, з боку Дублянщини?
– Це ви далеко взяли. Він, мабуть, ближче. Десь на Подолі…
– У ньому напевне є якийсь домішок від московської сторожової або кавказької вівчарки. Голос басовитий.
– Ну, цього хоч приємно послухати! А от голос від шляхопроводу – пронизливий, дзявкуватий… О, чуєте?
– Мабуть, сучка. Двіртер’єр із вирішальною домішкою такси.
– Нових не чули?
– Та я тут недавно. Ще всіх не вивчив. До того ж вони мігрують. Особливо коли свайбують. То туди гуртом побіжать, то сюди…
Небо трішки посвітлішало. Блимання сигарети на сусідньому балконі припинилося. Почулося глибоке позіхання, а потім – голос:
– Ну, піду… Може, трішки засну. А то вранці вони знову почнуть ганятися за машинами і мотоциклами.
ВІЛЬНИЙ КІНОЛОГІЧНИЙ (СОБАКОЗНАВЧИЙ) ЕТЮД:
ЧОМУ СОБАКИ ТАК ОХОЧЕ ГАНЯЮТЬСЯ ЗА МОТОЦИКЛІСТАМИ І ВЕЛОСИПЕДИСТАМИ.
Власне, хочу зразу уточнити предмет вільного дослідження. Собаки ганяються не за транспортними засобами, а за їхніми колесами. Деякі дослідники вважають, що швидке обертання коліс, особливо зі спицями, викликає у собачих головах легке запаморочення, ейфорію. Подібну до тієї, що одержує людина від вживання наркотиків.
Власне, цюцько, який з шаленим гавкотом женеться за мотоциклом чи за велосипедом, це свого роду наркоман, який хоче взяти свою дозу.
З таким поясненням категорично не згодні дослідники, які вважають цю собачу схильність мисливським атавізмом. Вони запитують: від кого походять сучасні собаки? Навіть безпорідні, точніше, багатопорідні сірки. Правильно, від вовків, або, в гіршому випадку, від шакалів. Обертання колеса, особливо зі спицями, будить у них давнього хижака, якому ввижається мерехтіння ніг потенційної здобичі – оленя чи, у випадку з велосипедистом, кози… Від них ніби тікає їжа! В цьому випадку мені по-людськи зрозуміла собача поведінка.
Дехто може угледіти в моїх нотатках специфічну ерудицію. Але я цього й не приховую: щоранку спостерігаю собачу гонитву за колесами на полтавських вулицях Куйбишева, Зигіна та ін.
Собачок у місті вочевидь побільшало. Вони з інстинктивною невимушеністю грають свої свайби, і це наповнює душу оптимізмом: не скрізь у нас погано з народжуваністю.
Правда, раніше, років п’ять тому, на міському рівні траплялися спроби регулювати собаконаселення. Але вони зійшли на пси. Вічно ця криза! Завжди грошей бракує! Бо якщо згідно з цивілізованими вимогами будувати притулки для хвостатих безхатьків, де тоді брати кошти на однопорідних з нами бомжів?
Приблизно така ж картина і з собачою стерилізацією. Тут для проблемних людей контрацептивів бракує! Доводиться залучати благодійні фонди. Хто там возюкатиметься із сексуально заклопотаними кобелями!
До речі, коли вони отак заклопотані, то краще до них не наближатися. Цілком сумирний і боязкий за звичайних обставин кундель* може гаркнути. Чи то вони ревнують, чи бояться, що їм безтактно переб’ють задоволення, – точно невідомо. Це питання вимагає окремого дослідження.
Хоча, варто зазначити, громадськість стала ставитися до собачих свайб із більшим розумінням. Пригадується, як ганяв колись собак черговий, котрий стояв на чатах у обкомі партії. Коли собаче весілля забігало на просторий газон перед “білим домом”, звідтіля притьмом вискакував черговий і, ясна річ, псував усю собачу радість. Напевне, обласним партійним поводирям не дозволяли дивитися на це неподобство ідеологічні переконання. Нині, коли строгу партійну мораль змінив терпимий до всього лібералізм, то й собачкам повільнішало. Тим більше, що по телевізору щовечора можна надивитися такого, що собаче весілля в порівнянні з людськими забавами може здатися невинною фізичною вправою.
А взагалі, наша любов до тварин нагадує кохання курортного залицяльника. Вона така ж необов’язкова і безвідповідальна. На всіх рівнях.
Собаку можуть вигнати з дому відразу, як минув перший напад людської симпатії і з’ясувалося, що тварину треба доглядати, й це досить клопітно.
Собаколюб, який придбав собі престижного порідного пса, часто зневажає рекомендовані правила утримання й догляду і не вчить собаку хорошим манерам.
Собаки зазвичай нагадують власників. Це дотепно підмітив данський художник-карикатурист Херлуф Бідструп. Кому траплялися до рук його альбоми, напевне, пораділи з його портретів – людей і тварин.
Про рівень соціально-політичної зрілості суспільства свідчать нардепи. Про рівень культури і впорядкованості населеного пункту – його “засобаченість”. Полтава (за винятком хіба що центру) помережана собачими купками. Горді дорогими тваринами власники вигулюють собак без намордників. Я спробував кілька разів зауважити (все-таки боязко розминатися з бійцівським псом: Бог його знає, що в нього на думці), але якось отримав цікаву відповідь: “А ти спробуй – натягни собі намордник. Тобі зручно буде?” І він має рацію, цей власник. Шкода тільки, що він впливає на свого собаку. Що з нього виросте?
Одне слово, приватно боротися за порядок у цьому сегменті міського життя досить небезпечно: якщо не покусає пес, то обгавкає хазяїн.
…Ось такі думки спровокувало стійке безсоння, викликане собачими перемовинами в нашому околодку.
А так… “Тиха украинская ночь”. Тільки гавкіт…
*Староукраїнською – дворняга.
Павло СТОРОЖЕНКО,
Собака (за східним гороскопом).
”Зоря Полтавщини”, 4 стор., 16_09_09
[1]