Це було зроблено не випадково, адже сталінізм і нацизм (фашизм) за своєю природою – тоталітарні режими, хоча й мають різні ідеології: комунізм – класову, а нацизм – расову. Обидва режими не приховували своїх намірів на світове панування.
Тоталітарні режими – це форми державного правління, які регламентують всі сфери суспільного буття, не визнають незалежних від держави будь-яких громадських інституцій. Це – відсутність демократичних свобод, панування однієї партії і однієї ідеології, всеохоплюючий контроль держави над життям людей. Вперше тоталітарний режим (поняття “тоталітаризм” ввійшло у вжиток у 1925 р.) був встановлений у Росії в 1917 році у формі більшовизму, потім, на початку 1920-х років, в Італії – у формі фашизму і в 1933 р. в Німеччині – у формі нацизму.
Поняття геноциду означає дії державної влади, спрямовані на знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи людей. Ще в 1948 році геноцид був засуджений і визнаний Організацією Об’єднаних Націй міжнародним злочином.
Після поразки визвольних змагань 1917–1920 років більшовицький режим остаточно утвердився і в Україні, яка стала об’єктом небаченого в історії людства соціального експерименту. Результатом цього експерименту стали знищення Української державності й національної інтелігенції, гоніння на церкву і віруючих, заборона будь-яких проявів українського національного життя, а також голод 1921–1923 років, жертвами якого стали сотні тисяч українців.
Під час “великого терору” 1930-х років знищення українців відбувалося згідно з встановленими кремлівським керівництвом планами (лімітами). Лише протягом другої половини 1937 року в Україні було розстріляно 120000 чоловік. Всього ж жертвами сталінських репресій за період 1933–1938 років стали 360000 громадян.
23 серпня визнане Днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму ще й тому, що саме цього дня в 1939 році був підписаний відомий “Пакт Молотова – Ріббентропа” про ненапад, а таємний протокол до нього ділив Європу на зони окупації між двома тоталітарними режимами – сталінським та гітлерівським – і став прелюдією до розв’язання Другої світової війни.
Україна, на той час бездержавна територія, не була суб’єктом в радянсько-німецькій війні 1941–1945 років, а стала об’єктом боротьби двох тоталітарних режимів за право володіти нею. В боротьбі з німецьким фашизмом український народ зазнав нечуваних втрат: жертвами нацистського терору стало більше 5 мільйонів мирних жителів і близько 4 мільйонів воїнів загинуло на фронтах Другої світової війни. Це майже чверть населення України. Ще більшими були загальні демографічні втрати: якщо в 1941 році в УРСР проживало 41,6 млн чоловік, то в 1946 році – тільки 27,4 млн…
Резолюція Парламентської асамблеї ОБСЄ була підтримана всіма країнами, що входять до її складу. Лише російська делегація різко негативно виступила проти неї. У Російській Федерації, яка оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу, триває героїзація “епохи Сталіна”. Кремлівське керівництво не визнає Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу, а всіх, хто зі зброєю в руках боровся з комуністичним режимом, продовжує вважати кримінальними злочинцями. Не влаштовує його і українська історія, яка написана без погодження з Москвою. Агресивна тональність, яка прозвучала у недавньому посланні Президента РФ Д.Медведєва до Президента України Віктора Ющенка, свідчить про втручання Росії у внутрішні справи України та її зовнішньополітичний курс і є недопустимою у міждержавних відносинах суверенних держав.
За більш як 70 років комуністичного панування український народ зазнав нечуваних бідувань, страждань та злигоднів. Нащадки жертв сталінізму та фашизму повинні пам’ятати уроки історії, щоб злочини тоталітаризму ніколи не повторилися. Пам’ятати, щоб жити.
18 років існує суверенна демократична Українська Держава. Бути господарем на своїй землі – велике благо для українського народу. І ніхто, крім нас самих, не дасть нам ради. Ще в 1945 році видатний український кінорежисер і письменник Олександр Довженко написав пророчі слова: “Благословенна будь, моя багатостраждальна земле! Дай розуму і сумління керівникам твоїм. Благословенний будь, народе мій ласкавий, добрий! Будь сильний, терпеливий”.
Зоря Полтавщини, П’ятниця, 21 серпня 2009 р., 13 стор.
Тоталітарні режими – це форми державного правління, які регламентують всі сфери суспільного буття, не визнають незалежних від держави будь-яких громадських інституцій. Це – відсутність демократичних свобод, панування однієї партії і однієї ідеології, всеохоплюючий контроль держави над життям людей. Вперше тоталітарний режим (поняття “тоталітаризм” ввійшло у вжиток у 1925 р.) був встановлений у Росії в 1917 році у формі більшовизму, потім, на початку 1920-х років, в Італії – у формі фашизму і в 1933 р. в Німеччині – у формі нацизму.
Поняття геноциду означає дії державної влади, спрямовані на знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи людей. Ще в 1948 році геноцид був засуджений і визнаний Організацією Об’єднаних Націй міжнародним злочином.
Після поразки визвольних змагань 1917–1920 років більшовицький режим остаточно утвердився і в Україні, яка стала об’єктом небаченого в історії людства соціального експерименту. Результатом цього експерименту стали знищення Української державності й національної інтелігенції, гоніння на церкву і віруючих, заборона будь-яких проявів українського національного життя, а також голод 1921–1923 років, жертвами якого стали сотні тисяч українців.
Під час “великого терору” 1930-х років знищення українців відбувалося згідно з встановленими кремлівським керівництвом планами (лімітами). Лише протягом другої половини 1937 року в Україні було розстріляно 120000 чоловік. Всього ж жертвами сталінських репресій за період 1933–1938 років стали 360000 громадян.
23 серпня визнане Днем пам’яті жертв сталінізму і нацизму ще й тому, що саме цього дня в 1939 році був підписаний відомий “Пакт Молотова – Ріббентропа” про ненапад, а таємний протокол до нього ділив Європу на зони окупації між двома тоталітарними режимами – сталінським та гітлерівським – і став прелюдією до розв’язання Другої світової війни.
Україна, на той час бездержавна територія, не була суб’єктом в радянсько-німецькій війні 1941–1945 років, а стала об’єктом боротьби двох тоталітарних режимів за право володіти нею. В боротьбі з німецьким фашизмом український народ зазнав нечуваних втрат: жертвами нацистського терору стало більше 5 мільйонів мирних жителів і близько 4 мільйонів воїнів загинуло на фронтах Другої світової війни. Це майже чверть населення України. Ще більшими були загальні демографічні втрати: якщо в 1941 році в УРСР проживало 41,6 млн чоловік, то в 1946 році – тільки 27,4 млн…
Резолюція Парламентської асамблеї ОБСЄ була підтримана всіма країнами, що входять до її складу. Лише російська делегація різко негативно виступила проти неї. У Російській Федерації, яка оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу, триває героїзація “епохи Сталіна”. Кремлівське керівництво не визнає Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу, а всіх, хто зі зброєю в руках боровся з комуністичним режимом, продовжує вважати кримінальними злочинцями. Не влаштовує його і українська історія, яка написана без погодження з Москвою. Агресивна тональність, яка прозвучала у недавньому посланні Президента РФ Д.Медведєва до Президента України Віктора Ющенка, свідчить про втручання Росії у внутрішні справи України та її зовнішньополітичний курс і є недопустимою у міждержавних відносинах суверенних держав.
За більш як 70 років комуністичного панування український народ зазнав нечуваних бідувань, страждань та злигоднів. Нащадки жертв сталінізму та фашизму повинні пам’ятати уроки історії, щоб злочини тоталітаризму ніколи не повторилися. Пам’ятати, щоб жити.
18 років існує суверенна демократична Українська Держава. Бути господарем на своїй землі – велике благо для українського народу. І ніхто, крім нас самих, не дасть нам ради. Ще в 1945 році видатний український кінорежисер і письменник Олександр Довженко написав пророчі слова: “Благословенна будь, моя багатостраждальна земле! Дай розуму і сумління керівникам твоїм. Благословенний будь, народе мій ласкавий, добрий! Будь сильний, терпеливий”.
Зоря Полтавщини, П’ятниця, 21 серпня 2009 р., 13 стор.
[1]