– Наші землі не зрівняти з орданівськими чи шишацькими, однак у середньому маємо з гектара за тридцять центнерів зерна, а на залишених під пар площах і поготів – по 60 центнерів намолочували.
За збіжжя В’ячеслав Іванович спокійний: зібрали без втрат, своєчасно перевезли на зернотоки. Тепер генеральний директор разом із головним бухгалтером Тетяною Косинькою підраховують, скільки продати державі, скільки видати людям на паї, скільки… Якщо взяти до уваги ще не зібрані врожаї гречки й соняшнику, то картина вимальовується досить благополучна. Тобто в “Говтви” є можливість не тільки з усіма розрахуватися, а й отримати певний прибуток, який зазвичай використовують для оновлення машинно-тракторного парку і ремонтної майстерні.
Тут доречно зазначити, що “Говтва” має свою специфіку. Ще вісім років тому це було Диканське міжгосподарське шляхово-будівельне управління. Нині від таких організацій не залишилося й сліду, не кажучи вже про землю, на якій вони розміщалися. Окрім Диканьки, де матеріально-технічну базу завдяки зусиллям В’ячеслава Марченка та його однодумців не лише зберегли, але й постійно зміцнюють. Тепер уже в інтересах сільського господарства, бо саме цей профіль виробництва обрав трудовий колектив заради свого виживання й подальшого розвитку.
Щоправда, попервах скептиків вистачало, мовляв, не витримає новоспечене товариство й року. Та минув рік, другий, третій, а ТОВ “Говтва” всупереч усім сумним пророцтвам зводилося на ноги. Площа орендованої землі з 800 гектарів збільшилася до двох тисяч, товариство обзавелося грунтообробними знаряддями, трьома новими комбайнами “Дон”, а ще один відремонтувало власними силами. Поступово знайшли найоптимальнішу посівну структуру, зосередилися на вирощуванні чотирьох основних культур: пшениці, ячменю, гречки і соняшнику. Одночасно стабілізувався й кадровий потенціал, колектив позбувся ледарів та хапуг. Сьогодні п’ятдесят працюючих годують себе і ще п’ятсот власників земельних паїв. Причому зарплата в ТОВ “Говтва” – найвища в районі.
– А чому тут дивуватися, – говорить В’ячеслав Іванович, – коли в нас не просто роботящі, а майстровиті люди. Звідси – й висока продуктивність праці. І хоча бажаючих працевлаштуватися в “Говтві” вистачає, ми беремо на роботу лише висококваліфікованих і сумлінних майстрів своєї справи.
До слів, сказаних В’ячеславом Марченком щодо найвищої в районі зарплати, слід додати, що “Говтва” ніколи не ходила в боржниках і перед державою. Ось тільки держава чомусь не враховує, що її економіка значною мірою залежить саме від таких господарств середнього класу, котрим теж не завадили б дотації й деякі інші пільги.
“Зоря Полтавщини”. 1 стор., 4 серпня
[1]