З Поволжя її батька і всю рідню з шістьма дітьми виселили в Туркменію, в Ашгабат. Двоє братиків померли від голоду. Жила родина в сараї з земляною підлогою. Пережили війну. У 60–70-х роках вона працювала паспортистом, судвиконавцем. Чоловік Іван Дмитрович – бурильник, родом із Кубані, а його предки – з Полтавської губернії.
– В Україні прожили більшу частину життя, працювали чесно і сумлінно, – каже жінка. – З кінця 2005 року я не ходжу. Лише кілька місяців, як стала на милиці. Дякую лікарям з 4-ї поліклініки, що підлікували. Та щоб оформити інвалідність, треба самій з'явитися на комісію, обійти лікарів, а я не можу вийти з хати. Живемо з чоловіком у квартирі в мікрорайоні Алмазний, яку він отримав майже 40 років тому. У власному будинку по вулиці Нижньофабрикантській, 5, кв. 1 зараз не проживаємо, бо там зовсім немає умов. Ту стару хатку ще дореволюційної забудови придбали у 1984 році. Співвласники, заважаючи моєму помешканню, добудували свою половину. Починали будувати ще до того, як я купила це житло. І хотіли, щоб я підписала, що згодна на їхні добудови. Я не погодилась.
"Пошкоджено частину покрівлі моєї кімнати, на стелі – вода. Між нашою спільною стіною та їхньою новою проклали газову трубу. Після того ми заново за свої гроші провели газ. Будівлі співвласників осідають вниз по схилу, тягнучи за собою стіну моєї кімнати. Вже стеля відстала від стіни…" – це рядки з листа Любові Петрівни, де вона описує свої проблеми. Починаючи з 1989 року, відбулося кілька судових засідань з питання поділу ділянки. А зараз сусіди збираються продавати свою частину домоволодіння, але без її згоди зробити це неможливо. Жінка не хоче давати згоду, бо будівлі в спільному дворі, як стверджує, не узаконені, збудовані самовільно і продавати їх не можна.
– Якщо підпишу такий дозвіл, це буде незаконно і мені ж на шкоду, я ніколи в житті нічого незаконного не робила, – продовжує вона. – Де гарантія, що нові покупці будуватимуться чи робитимуть ремонт не на моїй стороні? Я ж потім нічого не доведу. Нехай інвентарне бюро видасть новий техпаспорт на будинок, згідно з нинішнім станом двору, позначивши всі самовільні будівлі.
Любов Наріжна надіслала до редакції чимало паперів – своє листування з інстанціями. Зокрема, у 2000 році з виконавчого комітету Київської районної в м. Пол-таві ради їй повідомили, що після звернення до райвиконкому її співвласника А.П. Шевченка з питання прийняття в експлуатацію добудови до будинку по вул. Нижньофабрикантській, 5, "йому було відмовлено в зв'язку з відсутністю Вашої згоди. Оскаржити дії працівників КП "Інвентаризатор", які, як Ви вважаєте, невірно вказали у Вашому технічному паспорті самовільні будівлі, Ви можете, звернувшись до керівництва КП "Інвентаризатор". Жінка надсилала свої документи і туди. Має відповідь за підписом директора Полтавського бюро технічної інвентаризації Аркадія Кошера від 19.10.2007 р. Там, зокрема, сказано: "КП "Інвентаризатор" згідно з наданими повноваженнями здійснює інвентаризацію об'єктів нерухомого майна і проводить реєстрацію прав власності за фізичними та юридичними особами на підставі правовстановлюючих документів. Вивчивши наявні матеріали інвентаризаційної справи, зроблений висновок про те, що, виконуючи роботи з інвентаризації та реєстрації, працівники нашої установи керувалися виключно чинним законодавством". Любов Петрівна з цим не погоджується і звернулася до "Зорі Полтавщини", попросивши допомоги в тому, щоб інвентарне бюро перевірило тех-паспорт на її будинок.
– Технічний паспорт – це така схематична "фотографія" будівлі чи домоволодіння, ми в ньому фіксуємо все, що належить власнику на підставі документів, – коментує Аркадій Кошер. – Якщо у людини є претензії, нехай прийде в інвентарбюро з паспортом і правовстановлюючими документами (у разі, коли заявник самостійно не може прийти, це можуть зробити його діти з нотаріально завіреною довіреністю), щоб з'ясувати проблемні питання. Для виготовлення нового техпаспорта потрібно оформити і оплатити заявку. Приїде технік, йому треба буде надати доступ до ділянки і будинку, причому співвласник теж має пустити нашого фахівця на свою сторону, тоді технік зможе все подивитися та зробити свої висновки. Ми не маємо відношення до спорів і розділів ділянок. Один співвласник не може заборонити іншому продати належне йому майно. Він користується правом першочергової покупки, тобто може першим придбати частину будинку, що належить сусідові, за пропонованою ціною. У разі, коли є самовільні споруди, нотаріус таку купівлю не оформить. Узаконити нові будівлі може лише той, хто їх збудував.
Співвласник Любові Наріжної Анатолій Шевченко має свій погляд на спірну ситуацію:
– Покрівлю я сусідці не руйнував. Ніякі мої будівлі їй не заважають. Коли Любов Петрівна купувала частину будинку в моєї матері, то всі наші споруди вже були побудовані. Сусіди самі збудували гараж, відгородилися, зробили інший вхід на спільний двір, прив'язали там собаку і заважали мені користуватися спільним двором. Спору – вже багато років, – говорить він. – На суд із поділу двору я не можу викликати Любов Петрівну Наріжну, бо вона не каже, де живе, та не погоджується зустрітися й вирішити спірні питання за згодою. Якщо вона буде згодна поділити без суду, то я на це тим більше погоджуся. Тоді кожному належатиме визначена частина ділянки і кожний із нас чи спадкоємці будуватимуть там, що захочуть. Я переніс інсульт. Фізично не можу там зараз робити ремонт. Тому планую свою частину продати. А сусідка і сама не купує, і згоди на мій продаж не дає, і відмовляється зустрічатися з нотаріусом, аби засвідчити цю відмову, щоб я міг продати іншим…
***
Листи на тему про так звані "дворові війни" – межі ділянок і городів, сусідські прибудови, що заважають іншим, спірні двори й подібне, – на жаль, досить часто зустрічаються у нашій пошті. І шукати компроміс між ображеними сусідами нелегко всім причетним до цього структурам. Складається враження, що люди самі не хочуть допомогти собі, все чекають, поки прийде хтось інший і вирішить усі проблеми. Але ж так не буває. Є відділи земельних ресурсів, райвиконкоми, зрештою, суди для вирішення спорів. Старенький будинок по Нижньофабрикантській, 5, де, до речі, обоє співвласників не живуть, стоїть усю зиму, заметений снігом… Можливо, варто його господарям нарешті порозумітися між собою?
Зоря Полтавщини, Вівторок, 24 березня 2009 р., 4 стор.
– В Україні прожили більшу частину життя, працювали чесно і сумлінно, – каже жінка. – З кінця 2005 року я не ходжу. Лише кілька місяців, як стала на милиці. Дякую лікарям з 4-ї поліклініки, що підлікували. Та щоб оформити інвалідність, треба самій з'явитися на комісію, обійти лікарів, а я не можу вийти з хати. Живемо з чоловіком у квартирі в мікрорайоні Алмазний, яку він отримав майже 40 років тому. У власному будинку по вулиці Нижньофабрикантській, 5, кв. 1 зараз не проживаємо, бо там зовсім немає умов. Ту стару хатку ще дореволюційної забудови придбали у 1984 році. Співвласники, заважаючи моєму помешканню, добудували свою половину. Починали будувати ще до того, як я купила це житло. І хотіли, щоб я підписала, що згодна на їхні добудови. Я не погодилась.
"Пошкоджено частину покрівлі моєї кімнати, на стелі – вода. Між нашою спільною стіною та їхньою новою проклали газову трубу. Після того ми заново за свої гроші провели газ. Будівлі співвласників осідають вниз по схилу, тягнучи за собою стіну моєї кімнати. Вже стеля відстала від стіни…" – це рядки з листа Любові Петрівни, де вона описує свої проблеми. Починаючи з 1989 року, відбулося кілька судових засідань з питання поділу ділянки. А зараз сусіди збираються продавати свою частину домоволодіння, але без її згоди зробити це неможливо. Жінка не хоче давати згоду, бо будівлі в спільному дворі, як стверджує, не узаконені, збудовані самовільно і продавати їх не можна.
– Якщо підпишу такий дозвіл, це буде незаконно і мені ж на шкоду, я ніколи в житті нічого незаконного не робила, – продовжує вона. – Де гарантія, що нові покупці будуватимуться чи робитимуть ремонт не на моїй стороні? Я ж потім нічого не доведу. Нехай інвентарне бюро видасть новий техпаспорт на будинок, згідно з нинішнім станом двору, позначивши всі самовільні будівлі.
Любов Наріжна надіслала до редакції чимало паперів – своє листування з інстанціями. Зокрема, у 2000 році з виконавчого комітету Київської районної в м. Пол-таві ради їй повідомили, що після звернення до райвиконкому її співвласника А.П. Шевченка з питання прийняття в експлуатацію добудови до будинку по вул. Нижньофабрикантській, 5, "йому було відмовлено в зв'язку з відсутністю Вашої згоди. Оскаржити дії працівників КП "Інвентаризатор", які, як Ви вважаєте, невірно вказали у Вашому технічному паспорті самовільні будівлі, Ви можете, звернувшись до керівництва КП "Інвентаризатор". Жінка надсилала свої документи і туди. Має відповідь за підписом директора Полтавського бюро технічної інвентаризації Аркадія Кошера від 19.10.2007 р. Там, зокрема, сказано: "КП "Інвентаризатор" згідно з наданими повноваженнями здійснює інвентаризацію об'єктів нерухомого майна і проводить реєстрацію прав власності за фізичними та юридичними особами на підставі правовстановлюючих документів. Вивчивши наявні матеріали інвентаризаційної справи, зроблений висновок про те, що, виконуючи роботи з інвентаризації та реєстрації, працівники нашої установи керувалися виключно чинним законодавством". Любов Петрівна з цим не погоджується і звернулася до "Зорі Полтавщини", попросивши допомоги в тому, щоб інвентарне бюро перевірило тех-паспорт на її будинок.
– Технічний паспорт – це така схематична "фотографія" будівлі чи домоволодіння, ми в ньому фіксуємо все, що належить власнику на підставі документів, – коментує Аркадій Кошер. – Якщо у людини є претензії, нехай прийде в інвентарбюро з паспортом і правовстановлюючими документами (у разі, коли заявник самостійно не може прийти, це можуть зробити його діти з нотаріально завіреною довіреністю), щоб з'ясувати проблемні питання. Для виготовлення нового техпаспорта потрібно оформити і оплатити заявку. Приїде технік, йому треба буде надати доступ до ділянки і будинку, причому співвласник теж має пустити нашого фахівця на свою сторону, тоді технік зможе все подивитися та зробити свої висновки. Ми не маємо відношення до спорів і розділів ділянок. Один співвласник не може заборонити іншому продати належне йому майно. Він користується правом першочергової покупки, тобто може першим придбати частину будинку, що належить сусідові, за пропонованою ціною. У разі, коли є самовільні споруди, нотаріус таку купівлю не оформить. Узаконити нові будівлі може лише той, хто їх збудував.
Співвласник Любові Наріжної Анатолій Шевченко має свій погляд на спірну ситуацію:
– Покрівлю я сусідці не руйнував. Ніякі мої будівлі їй не заважають. Коли Любов Петрівна купувала частину будинку в моєї матері, то всі наші споруди вже були побудовані. Сусіди самі збудували гараж, відгородилися, зробили інший вхід на спільний двір, прив'язали там собаку і заважали мені користуватися спільним двором. Спору – вже багато років, – говорить він. – На суд із поділу двору я не можу викликати Любов Петрівну Наріжну, бо вона не каже, де живе, та не погоджується зустрітися й вирішити спірні питання за згодою. Якщо вона буде згодна поділити без суду, то я на це тим більше погоджуся. Тоді кожному належатиме визначена частина ділянки і кожний із нас чи спадкоємці будуватимуть там, що захочуть. Я переніс інсульт. Фізично не можу там зараз робити ремонт. Тому планую свою частину продати. А сусідка і сама не купує, і згоди на мій продаж не дає, і відмовляється зустрічатися з нотаріусом, аби засвідчити цю відмову, щоб я міг продати іншим…
***
Листи на тему про так звані "дворові війни" – межі ділянок і городів, сусідські прибудови, що заважають іншим, спірні двори й подібне, – на жаль, досить часто зустрічаються у нашій пошті. І шукати компроміс між ображеними сусідами нелегко всім причетним до цього структурам. Складається враження, що люди самі не хочуть допомогти собі, все чекають, поки прийде хтось інший і вирішить усі проблеми. Але ж так не буває. Є відділи земельних ресурсів, райвиконкоми, зрештою, суди для вирішення спорів. Старенький будинок по Нижньофабрикантській, 5, де, до речі, обоє співвласників не живуть, стоїть усю зиму, заметений снігом… Можливо, варто його господарям нарешті порозумітися між собою?
Зоря Полтавщини, Вівторок, 24 березня 2009 р., 4 стор.
[1]