Тепер же вони чомусь визнані "ворогами" ринкової економіки…
Справа в тому, що в останні роки полтавські "водоканальники" особливо наполегливо стали наголошувати на тому, що вода – не безкоштовний природний ресурс, а доволі вигідний і завжди затребуваний товар. Спробуйте не заплатити за нього вчасно і переконаєтеся самі – тут же познайомитеся з горезвісним "Спрутом", що відомий не тільки в Полтаві, а навіть у Львові. Вуличні водорозбірні колонки – альтернативні джерела водозабезпечення, вода з яких була доступна всім городянам, – також поставили на "лічильник". А оскільки конкретного господаря начебто немає, колонки одна за одною демонтують.
Щоб дізнатися про причини таких дій полтавських комунальників проти вуличних колонок, законність їх демонтажу, а також про джерела забезпечення полтавців водою на випадок екстремальної ситуації, ми направили офіційний запит обласному КП "Полтававодоканал". Відповідь надійшла за підписом заступника генерального директора КП "Полтававодоканал" Василя Забишного:
"КП "Полтававодоканал" повідомляє, що в зв'язку з підвищенням соціального стану населення міста Полтави більшість мешканців особистих домоволодінь здійснюють будівництво водопровідних мереж у власні будинки, з облаштуванням благоустрою у відповідності до особистого забезпечення.
Необхідність користування вуличними водорозбірними колонками зменшується, так як вода є товар, і відповідно при відсутності абонентів і договорів на користування водорозборами будь-які несанкціоновані відбори води припиняються. Всього за три роки демонтовано 177 колонок".
Цю відповідь на наш запит відомство надало через тридцять днів. Як бачимо, повідомлення про альтернативні централізованому водопроводу джерела водопостачання, простіше кажучи, де набрати води людині, яка мешкає на п'ятому чи восьмому поверсі, коли вода не тече з крана у її квартирі, як і про кількість функціонуючих у місті колонок, у відповіді немає.
Власне, вона, навпаки, поставила ще більше запитань. Зокрема, чому комунальне підприємство, яке має працювати на благо територіальної громади, ставить за мету демонтаж колонок, які до того ж в екстремальних умовах, дай Боже, щоб вони ніколи не виникали, набувають стратегічного значення, як об'єкти життєзабезпечення.
Втім, і без екстремальних умов відсутність колонок чи їх несправність додає людям неабияких клопотів. Це підтверджує й лист, який надійшов до редакції від нашого давнього передплатника Юрія Прохоровича Маслака, інваліда Великої Вітчизняної війни I групи.
"Я проживаю у Полтаві, в приватному будинку по вулиці Пролетарській, 7. Серед жильців будинку, крім мене, – ще два інваліди, – пише Юрій Прохорович. – У нашому дворі є водорозбірна колонка, яка "напуває" чотири сім'ї.
Напередодні Нового року вода з колонки потекла тоненькою цівочкою, а 1 січня зникла зовсім. У пору новорічних свят ми кілька днів нікого не турбували, а потім звернулись у "Полтававодоканал" по телефону. Звідти прийшли два представники – походили, подивилися, погодилися, що води й справді немає, і… пішли.
Подальші телефонні перемови нічого не змінили. 15 січня ми написали офіційну заяву до керівництва КП "Полтававодоканал". Минуло ще кілька днів, і звідти прийшла відписка, мовляв, у вашій заяві не було зазначено, що ви зобов'язуєтеся оплатити ремонт колонки…"
Під час зустрічі ветеран розповів, що після цього мешканці будинку перестали сподіватися на допомогу "Полтававодоканалу".
– Певна річ, ми були готові заплатити водоканалу, адже розуміємо, що безкоштовно ніхто того ремонту не робитиме, – говорить Юрій Прохорович. – Та якби їхні спеціалісти потрудилися принаймні встановити причину поломки і підрахувати вартість робіт. Натомість вони лише констатували факт відсутності води і поїхали. А нам що залишалось робити?..
У приватному будинку на прання, приготування їжі та інші господарські потреби використовується багато води. Аби забезпечити себе нею, з колонки треба принести не одне відро. Похід по воду перетворюється у важку фізичну працю. Вода у колонці біля будинку Юрія Прохоровича була відсутня 25 днів. Увесь цей час мешканці змушені були ходити до колонки за кількасот метрів – на початок вулиці, під гору.
– Хоча ми справно платили за воду і не мали боргів, син змушений був наймати приватних спеціалістів, – продовжує ветеран. – За кілька днів вони полагодили нам колонку – виявилося, що прорвало трубу. Отож вода у нас з'явилася без допомоги тих, хто зобов'язаний цим займатися. Тепер мені вже нічого не потрібно від цього комунального підприємства. Але обурює те, що чиновники водоканалу так тепло й зворушливо вітають ветеранів із Днем Перемоги і так байдуже ставляться до нас у скрутній ситуації…
У той період, коли в місті встановлювали вуличні колонки, думали в першу чергу про людей. Намагалися розмістити так, щоб відстані до колонок були не надто великими, облаштовували підмостки для відер тощо. Нині ж мова – лише про рентабельність, а коли її немає – простіше і дешевше колонки демонтувати. Але ж вулична колонка – це не просто такий собі металевий стовпчик, а спосіб зробити життя мешканців міста кращим та зручнішим. Скажімо, навіть мешканці столиці, які живуть у центрі міста, мають змогу набирати воду з колонки щодня, і без усяких там аварій та відключень. Для цього у Києві побудували нові й розконсервували старі бювети. У Полтаві ж вуличні колонки чомусь стали непосильним ярмом для комунальників. Підприємству надто дорого обходиться їх утримання та ремонт. Можливо, дешевше оплачувати послуги машин із гучномовцями, що попереджають про відключення води вранці, вдень і ввечері, тим самим створюючи додаткове шумове навантаження на міських вулицях і в дворах житлових будинків.
Безперечно, вода є товаром, але не лише тоді, коли людина набирає її у відро з колонки, а й тоді, коли вона годинами і тисячами літрів тече вулицями міста, бо аварії трубопроводів стали, на жаль, перманентними…
“Зоря Полтавщини”, 2 стор., 20_02_09
Справа в тому, що в останні роки полтавські "водоканальники" особливо наполегливо стали наголошувати на тому, що вода – не безкоштовний природний ресурс, а доволі вигідний і завжди затребуваний товар. Спробуйте не заплатити за нього вчасно і переконаєтеся самі – тут же познайомитеся з горезвісним "Спрутом", що відомий не тільки в Полтаві, а навіть у Львові. Вуличні водорозбірні колонки – альтернативні джерела водозабезпечення, вода з яких була доступна всім городянам, – також поставили на "лічильник". А оскільки конкретного господаря начебто немає, колонки одна за одною демонтують.
Щоб дізнатися про причини таких дій полтавських комунальників проти вуличних колонок, законність їх демонтажу, а також про джерела забезпечення полтавців водою на випадок екстремальної ситуації, ми направили офіційний запит обласному КП "Полтававодоканал". Відповідь надійшла за підписом заступника генерального директора КП "Полтававодоканал" Василя Забишного:
"КП "Полтававодоканал" повідомляє, що в зв'язку з підвищенням соціального стану населення міста Полтави більшість мешканців особистих домоволодінь здійснюють будівництво водопровідних мереж у власні будинки, з облаштуванням благоустрою у відповідності до особистого забезпечення.
Необхідність користування вуличними водорозбірними колонками зменшується, так як вода є товар, і відповідно при відсутності абонентів і договорів на користування водорозборами будь-які несанкціоновані відбори води припиняються. Всього за три роки демонтовано 177 колонок".
Цю відповідь на наш запит відомство надало через тридцять днів. Як бачимо, повідомлення про альтернативні централізованому водопроводу джерела водопостачання, простіше кажучи, де набрати води людині, яка мешкає на п'ятому чи восьмому поверсі, коли вода не тече з крана у її квартирі, як і про кількість функціонуючих у місті колонок, у відповіді немає.
Власне, вона, навпаки, поставила ще більше запитань. Зокрема, чому комунальне підприємство, яке має працювати на благо територіальної громади, ставить за мету демонтаж колонок, які до того ж в екстремальних умовах, дай Боже, щоб вони ніколи не виникали, набувають стратегічного значення, як об'єкти життєзабезпечення.
Втім, і без екстремальних умов відсутність колонок чи їх несправність додає людям неабияких клопотів. Це підтверджує й лист, який надійшов до редакції від нашого давнього передплатника Юрія Прохоровича Маслака, інваліда Великої Вітчизняної війни I групи.
"Я проживаю у Полтаві, в приватному будинку по вулиці Пролетарській, 7. Серед жильців будинку, крім мене, – ще два інваліди, – пише Юрій Прохорович. – У нашому дворі є водорозбірна колонка, яка "напуває" чотири сім'ї.
Напередодні Нового року вода з колонки потекла тоненькою цівочкою, а 1 січня зникла зовсім. У пору новорічних свят ми кілька днів нікого не турбували, а потім звернулись у "Полтававодоканал" по телефону. Звідти прийшли два представники – походили, подивилися, погодилися, що води й справді немає, і… пішли.
Подальші телефонні перемови нічого не змінили. 15 січня ми написали офіційну заяву до керівництва КП "Полтававодоканал". Минуло ще кілька днів, і звідти прийшла відписка, мовляв, у вашій заяві не було зазначено, що ви зобов'язуєтеся оплатити ремонт колонки…"
Під час зустрічі ветеран розповів, що після цього мешканці будинку перестали сподіватися на допомогу "Полтававодоканалу".
– Певна річ, ми були готові заплатити водоканалу, адже розуміємо, що безкоштовно ніхто того ремонту не робитиме, – говорить Юрій Прохорович. – Та якби їхні спеціалісти потрудилися принаймні встановити причину поломки і підрахувати вартість робіт. Натомість вони лише констатували факт відсутності води і поїхали. А нам що залишалось робити?..
У приватному будинку на прання, приготування їжі та інші господарські потреби використовується багато води. Аби забезпечити себе нею, з колонки треба принести не одне відро. Похід по воду перетворюється у важку фізичну працю. Вода у колонці біля будинку Юрія Прохоровича була відсутня 25 днів. Увесь цей час мешканці змушені були ходити до колонки за кількасот метрів – на початок вулиці, під гору.
– Хоча ми справно платили за воду і не мали боргів, син змушений був наймати приватних спеціалістів, – продовжує ветеран. – За кілька днів вони полагодили нам колонку – виявилося, що прорвало трубу. Отож вода у нас з'явилася без допомоги тих, хто зобов'язаний цим займатися. Тепер мені вже нічого не потрібно від цього комунального підприємства. Але обурює те, що чиновники водоканалу так тепло й зворушливо вітають ветеранів із Днем Перемоги і так байдуже ставляться до нас у скрутній ситуації…
У той період, коли в місті встановлювали вуличні колонки, думали в першу чергу про людей. Намагалися розмістити так, щоб відстані до колонок були не надто великими, облаштовували підмостки для відер тощо. Нині ж мова – лише про рентабельність, а коли її немає – простіше і дешевше колонки демонтувати. Але ж вулична колонка – це не просто такий собі металевий стовпчик, а спосіб зробити життя мешканців міста кращим та зручнішим. Скажімо, навіть мешканці столиці, які живуть у центрі міста, мають змогу набирати воду з колонки щодня, і без усяких там аварій та відключень. Для цього у Києві побудували нові й розконсервували старі бювети. У Полтаві ж вуличні колонки чомусь стали непосильним ярмом для комунальників. Підприємству надто дорого обходиться їх утримання та ремонт. Можливо, дешевше оплачувати послуги машин із гучномовцями, що попереджають про відключення води вранці, вдень і ввечері, тим самим створюючи додаткове шумове навантаження на міських вулицях і в дворах житлових будинків.
Безперечно, вода є товаром, але не лише тоді, коли людина набирає її у відро з колонки, а й тоді, коли вона годинами і тисячами літрів тече вулицями міста, бо аварії трубопроводів стали, на жаль, перманентними…
“Зоря Полтавщини”, 2 стор., 20_02_09
[1]