Ще в жовтні минулого року до редакції надійшов колективний лист, який підписали від імені громадськості міста Полтави близько двох десятків відомих на Полтавщині освітян, діячів науки та культури, котрі просили опублікувати їхнє звернення до представників влади, аби ті звернули увагу на нестерпні житлові умови їхньої колеги – ентузіаста музейної та архівної справи, автора багатьох наукових досліджень із питань етнографії та краєзнавства, матеріали якої знаходяться у фондах не одного музею України, а також у бібліотеці-архіві українців у Чикаго, завідувачки музею історії Полтавської державної аграрної академії Тетяни Василівни Заштовт.
Те, про що зі стурбованістю повідомляли автори, відверто кажучи, не вкладалося в голові. Виявляється, в самому центрі нашого міста, біля найголовнішої його окраси – краєзнавчого музею, в будинку по вулиці Леніна, 21/2, у квартирі № 6, живе людина, де через вологість уся електропроводка вийшла з ладу і зовсім відсутнє світло. Де серед зими (!) немає ніякого опалення, бо газова пічка через ветхість повністю розвалилась і стала такою небезпечною, що майстри відмовляються її ремонтувати. Де все – меблі, стіни, речі – вкривається памороззю й цвіллю…
Звичайно, редакція не залишила без уваги цього листа. І коли я зустрілася з Тетяною Заштовт, коли побачила ці жахливі умови існування, то сумнівів друкувати чи не друкувати листа двадцяти авторів, серед яких були заслужені працівники культури і діячі науки, професори й доценти вузів, завідуючі бібліотеками, музеями, в редакції не було. 5 листопада 2008 року він був оприлюднений разом із матеріалом під заголовком "У центрі міста, при світлі ліхтаря…" Були в ньому й такі слова: "Висловлюючи прохання допомогти посприяти у створенні хоча б елементарних побутових умов для Т.В.Заштовт, автори листа наперед дякують міській владі за увагу до проблем людей. Віриться, що так і буде цього разу…"
Що ж було далі?
З хвилюванням і надією (бо людина просто замерзала в неопалюваних стінах) ми почали чекати реагування міської влади, сподівалися, що підлеглі їй
комунальні служби вживуть хоч якісь заходи по облаштуванню елементарних умов для проживання людини. І влада – відреагувала. На адресу Т.В.Заштовт із міськвиконкому надійшов лист, який, слід вважати, став відповіддю і тим представникам громадськості. Частково процитуємо його:
"Шановна Тетяна Василівна!
Звернення представників громадськості до міського голови Матковсько-
го А.В. стосовно поліпшення Ваших житлових умов за відповідним дорученням розглянуто…
Чинне житлове законодавство передбачає забезпечення житлом громадян лише за місцем перебування на квартирному обліку згідно з установленою чергою, а при наявності права на пільги – за пільговим списком.
Оскільки Ви на квартирному обліку за місцем проживання при виконкомі міської ради не перебуваєте, розглядати питання надання житла передчасно.
З метою взяття на квартирний облік можете надати у відділ обліку та розподілу житла документи для розгляду на засіданні громадської комісії з житлових питань при міськвиконкомі:
1. Заяву.
2. Акт обстеження житлових умов.
3. Довідку з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію.
4. Довідку з інвентарбюро про наявність чи відсутність власності.
5. Довідку з місця праці.
6. Документи, що свідчать про наявність пільг (якщо є)".
Як бачимо, замість невідкладної допомоги (тепла! світла!) Тетяні Заштовт запропонували… стати на квартирний облік. Не важко уявити, що далі, якби її зібрані десь за місяць чи два (з "оперативністю" наших різних бюро) документи підлягали постановці на той квартирний облік, жінці, у крайньому випадку, присвоїли б номер у черзі на житло, яке довелося б, як ми знаємо, чекати не рік, не два, а може, й не десять…
Хоча б якийсь – найменший! – прояв допомоги, участі у вирішенні, бодай примітивному, на рівні встановлення пічки-буржуйки для жінки, що замерзає посеред зими…
Іноді я не можу зрозуміти нашу ментальність. Ми плачемо від розчулення. Ми кажемо, що в нас добрі душі. А тут у прямому розумінні замерзає людина – і ні кроку назустріч, на допомогу…
Уявляю, хай Бог боронить, якби запалала у вогні від замкненої у вологості електропроводки та хатина – всі кинулися б гасити. Бо ж музей поряд! Бо ж центр міста! Наїхали б телевізійники з камерами, газетярі брали б інтерв'ю – і гострі сюжети полилися б з екранів телевізорів, друкованих засобів масової інформації. Нас привчили до надзвичайних ситуацій…
Уявляю, хай Бог боронить, якби знайшли цю жінку замерзлою у квартирі без опалення (пробачте мені за так жорстоко змодельовану ситуацію, Тетяно Василівно). І не було б жодного людного місця, де б бурхливо не обговорювали цей "нещасний випадок"…
Але описаних вище надзвичайних ситуацій поки що не сталося. Наголошую – поки що… Хоча могли і можуть статися кожної хвилини. Бо людина опинилася в умовах, не сумісних із виживанням. І тому громадськість міста своїм листом забила тривогу, сподіваючись, що її почує влада, почують депутати, які били себе в груди, обіцяючи захищати пересічних громадян, аби лиш ті проголосували на виборах за них.
Не почули…
І залишили її, пересічну (яке ж воно кульгаве це вигадане непересічними слово, так і січе бідою від нього) громадянку Тетяну Заштовт, сам на сам із бідою. Вам було ніколи? Вас чекало багато свят – Новий рік, ялинка, Різдво, – і до них треба було створити святкову атмосферу… І справді, це вдалося. Наше зимове місто потопало в яскравих гірляндах, про які стільки інтерв'ю було знято на телебаченні. Та не гріли вони тремтячу від холоду жінку. Бо не може зігріти байдужість людей із владними портфелями, які спромоглися їй, замерзаючій, лише дати пораду, які треба зібрати папірці для постановки на житлову чергу… Це все одно, що потопаючому, замість того, щоб простягнути рятівну руку, розповідати, по якій міцності криги можна було ступати на лід…
Цими днями до редакції подзвонила знайома Тетяни Василівни Заштовт і сказала, що жінка захворіла дуже важкою формою запалення легень. Після обстеження "швидка допомога" відвезла її в протитуберкульозний диспансер…
Ні, ця подія ніяким чином не зіпсує статистики нашого гарного міста. В ньому ніхто не замерз від переохолодження. Не часто стріляють і кулями, здебільшого – байдужістю.
То що ж ми за люди такі?..
Зоря Полтавщини, Середа, 4 лютого 2009 р., 1 стор.
Те, про що зі стурбованістю повідомляли автори, відверто кажучи, не вкладалося в голові. Виявляється, в самому центрі нашого міста, біля найголовнішої його окраси – краєзнавчого музею, в будинку по вулиці Леніна, 21/2, у квартирі № 6, живе людина, де через вологість уся електропроводка вийшла з ладу і зовсім відсутнє світло. Де серед зими (!) немає ніякого опалення, бо газова пічка через ветхість повністю розвалилась і стала такою небезпечною, що майстри відмовляються її ремонтувати. Де все – меблі, стіни, речі – вкривається памороззю й цвіллю…
Звичайно, редакція не залишила без уваги цього листа. І коли я зустрілася з Тетяною Заштовт, коли побачила ці жахливі умови існування, то сумнівів друкувати чи не друкувати листа двадцяти авторів, серед яких були заслужені працівники культури і діячі науки, професори й доценти вузів, завідуючі бібліотеками, музеями, в редакції не було. 5 листопада 2008 року він був оприлюднений разом із матеріалом під заголовком "У центрі міста, при світлі ліхтаря…" Були в ньому й такі слова: "Висловлюючи прохання допомогти посприяти у створенні хоча б елементарних побутових умов для Т.В.Заштовт, автори листа наперед дякують міській владі за увагу до проблем людей. Віриться, що так і буде цього разу…"
Що ж було далі?
З хвилюванням і надією (бо людина просто замерзала в неопалюваних стінах) ми почали чекати реагування міської влади, сподівалися, що підлеглі їй
комунальні служби вживуть хоч якісь заходи по облаштуванню елементарних умов для проживання людини. І влада – відреагувала. На адресу Т.В.Заштовт із міськвиконкому надійшов лист, який, слід вважати, став відповіддю і тим представникам громадськості. Частково процитуємо його:
"Шановна Тетяна Василівна!
Звернення представників громадськості до міського голови Матковсько-
го А.В. стосовно поліпшення Ваших житлових умов за відповідним дорученням розглянуто…
Чинне житлове законодавство передбачає забезпечення житлом громадян лише за місцем перебування на квартирному обліку згідно з установленою чергою, а при наявності права на пільги – за пільговим списком.
Оскільки Ви на квартирному обліку за місцем проживання при виконкомі міської ради не перебуваєте, розглядати питання надання житла передчасно.
З метою взяття на квартирний облік можете надати у відділ обліку та розподілу житла документи для розгляду на засіданні громадської комісії з житлових питань при міськвиконкомі:
1. Заяву.
2. Акт обстеження житлових умов.
3. Довідку з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію.
4. Довідку з інвентарбюро про наявність чи відсутність власності.
5. Довідку з місця праці.
6. Документи, що свідчать про наявність пільг (якщо є)".
Як бачимо, замість невідкладної допомоги (тепла! світла!) Тетяні Заштовт запропонували… стати на квартирний облік. Не важко уявити, що далі, якби її зібрані десь за місяць чи два (з "оперативністю" наших різних бюро) документи підлягали постановці на той квартирний облік, жінці, у крайньому випадку, присвоїли б номер у черзі на житло, яке довелося б, як ми знаємо, чекати не рік, не два, а може, й не десять…
Хоча б якийсь – найменший! – прояв допомоги, участі у вирішенні, бодай примітивному, на рівні встановлення пічки-буржуйки для жінки, що замерзає посеред зими…
Іноді я не можу зрозуміти нашу ментальність. Ми плачемо від розчулення. Ми кажемо, що в нас добрі душі. А тут у прямому розумінні замерзає людина – і ні кроку назустріч, на допомогу…
Уявляю, хай Бог боронить, якби запалала у вогні від замкненої у вологості електропроводки та хатина – всі кинулися б гасити. Бо ж музей поряд! Бо ж центр міста! Наїхали б телевізійники з камерами, газетярі брали б інтерв'ю – і гострі сюжети полилися б з екранів телевізорів, друкованих засобів масової інформації. Нас привчили до надзвичайних ситуацій…
Уявляю, хай Бог боронить, якби знайшли цю жінку замерзлою у квартирі без опалення (пробачте мені за так жорстоко змодельовану ситуацію, Тетяно Василівно). І не було б жодного людного місця, де б бурхливо не обговорювали цей "нещасний випадок"…
Але описаних вище надзвичайних ситуацій поки що не сталося. Наголошую – поки що… Хоча могли і можуть статися кожної хвилини. Бо людина опинилася в умовах, не сумісних із виживанням. І тому громадськість міста своїм листом забила тривогу, сподіваючись, що її почує влада, почують депутати, які били себе в груди, обіцяючи захищати пересічних громадян, аби лиш ті проголосували на виборах за них.
Не почули…
І залишили її, пересічну (яке ж воно кульгаве це вигадане непересічними слово, так і січе бідою від нього) громадянку Тетяну Заштовт, сам на сам із бідою. Вам було ніколи? Вас чекало багато свят – Новий рік, ялинка, Різдво, – і до них треба було створити святкову атмосферу… І справді, це вдалося. Наше зимове місто потопало в яскравих гірляндах, про які стільки інтерв'ю було знято на телебаченні. Та не гріли вони тремтячу від холоду жінку. Бо не може зігріти байдужість людей із владними портфелями, які спромоглися їй, замерзаючій, лише дати пораду, які треба зібрати папірці для постановки на житлову чергу… Це все одно, що потопаючому, замість того, щоб простягнути рятівну руку, розповідати, по якій міцності криги можна було ступати на лід…
Цими днями до редакції подзвонила знайома Тетяни Василівни Заштовт і сказала, що жінка захворіла дуже важкою формою запалення легень. Після обстеження "швидка допомога" відвезла її в протитуберкульозний диспансер…
Ні, ця подія ніяким чином не зіпсує статистики нашого гарного міста. В ньому ніхто не замерз від переохолодження. Не часто стріляють і кулями, здебільшого – байдужістю.
То що ж ми за люди такі?..
Зоря Полтавщини, Середа, 4 лютого 2009 р., 1 стор.
[1]