– Так то ж відомий усьому світу символ Миргорода. Інакше й бути не повинно, – погодився співбесідник. І, ніби між іншим, буркнув: – А що робиться на околицях. Ви бачили?
Слово за словом, та й розговорилися. У кожного з співбесідників була своя правда. Бо ж факт, що зі 170 кілометрів міських вулиць та провулків лише половина має тверде покриття. Але правда і те, що, відколи міським головою Олександр Паутов, щороку асфальтуються або покриваються щебенем вулиці, які від гоголівських часів не ремонтувалися. Ось і минулого року майстри очолюваного членом міського виконкому Борисом Мелашенком ЗАТ “Миргородсервісшляхбуд” багато зробили для благоустрою вулиць Гоголя, 8 Березня, Богдана Хмельницького, Єрківської, Слави, Сорочинської, Багачанської, Козацької тощо і навколишніх провулків. Упорядковані святі місця у парку Слави, де палахкотить Вічний вогонь пам’яті тих, кому маємо завдячувати щастям жити у незалежній Україні; пам’ятник славним козакам Миргородського полку в прообразі гоголівського Тараса Бульби, у благоустроєному козацькому сквері; пам’ятні місця на честь миргородських “афганців” та “чорнобильців”; дитяче містечко біля мосту через Хорол; спортивні майданчики на подвір’ї гімназії та в дитячо-юнацькій спортивній школі.
Міська рада не забуває і про околиці. На Личанці відкрито центр культури та дозвілля, створено умови для роботи спортивних секцій. Нові, сучасної архітектури багатоквартирні будинки виросли на вулицях Кашинського, Шишацькій, Гоголя, Перемоги, споруджуються красиві корпуси на території ЗАТ “Миргородкурорт” та санаторію імені М.В.Гоголя.
Переважно на околицях торік справили новосілля 70 індивідуальних забудовників. Жителі Української, Київської та сусідніх вулиць пам’ятають порослий чагарями, оперезаний з трьох боків руслом Хоролу пустир на північній околиці міста. Сьогодні, незважаючи на кризу, інвестори знаходять кошти. Там ведуться підготовчі роботи для будівництва чотирьох санаторних комплексів. А то не тільки додаткові кошти до міського бюджету, а й робочі місця для миргородців.
А не так давно довелося бути свідком того, як люди з букетами живих квітів під гармошку співали веселі пісні та пританцьовували під вікнами міської ради у Миргороді. То були голови та активісти вуличних комітетів із Королівщини та Стадні, які усім миром узялися за добру справу. Адже відколи там живуть люди, запах води у їхніх колодязях нагадував про сусіднє болото.
А було так. На той час Олександра Ружиленко була міським депутатом. Вона і звернулася до Олександра Борисовича із запитанням: “Як допомогти виборцям?”. Скажете, що питання буденне. Правильно. Але не для тих, хто ділить вічно дефіцитні бюджетні гривні. А тоді міський голова сказав депутату хоч і не нову, зате таку, що ніколи не старіє, істину: “Легше допомагати тим, хто не чекає манни небесної, а й сам щось робить…”
З того і почалося. Голови самоврядних комітетів із вулиць Миру, Фестивальної, Світлої, Красносільської, Єрківської, Гагаріна та довколишніх провулків створили кооперативи з числа бажаючих провести у свій двір чи й оселю водогін. Добру ініціативу громади підтримали у міській раді. До роботи взялися знані у місті будівельники Микола Буряк, Анатолій Богиня, Олександр Марченко, Борис Нікольський, Андрій Беркунов та інші керівники. На спільні з бюджетними кооперативні кошти з участю самих жителів проклали більше трьох кілометрів водогінних мереж.
Отож організатори жителів тих вулиць на добре діло Валентина Семигаленко, Микола Залізняк, Микола Корнієнко, Галина Куліченко та громадські активісти на знак вдячності і прийшли до міської ради з квітами та піснями.
Хтось скаже, що таке не передбачено протоколом. Може, й так. Зате то був конкретний вияв довіри людей до керівників міської влади. За особистої підтримки міського голови кооперативи для будівництва водогінних та газових мереж, благоустрою вулиць, тротуарів, посадки дерев створювалися і в інших мікрорайонах міста. З ініціативи голови міста на вулиці Старосвітській збудовано бювет із сучасним водоочисним обладнанням. Пересічні миргородці за символічну ціну купують там якісну питну воду. В планах міської ради передбачено встановити такі водоочисні блоки і в інших густонаселених районах міста.
Честю для міста-курорту є те, що Миргород за роки головування Олександра Паутова серед міст із населенням до 50 тисяч жителів двічі займав друге місце у Всеукраїнському конкурсі за рівнем благоустрою, а торік йому присуджена першість.
Наділений дорогоцінним чуттям нового, Олександр Борисович був першим серед міських голів на Полтавщині, хто взяв на себе відповідальність за організацію роздільного способу збирання та вивезення побутового сміття. З його ініціативи в під’їздах багатоквартирних будинків встановлені сучасні енергозберігаючі електролампи. Тож Миргород обрано одним із чотирьох міст України, де з участю чеських, шведських та німецьких фірм реалізується проект реконструкції міської теплової системи з використанням енергозберігаючих технологій та альтернативних джерел палива. А планірки з цих злободенних не тільки для Миргорода проблем у міській раді час від часу проводять керівники галузевих міністерств та обласних органів влади. Нині влада у містах, самі знаєте, – демократична. Отож, повірте, якби у Миргороді не було чогось повчального, то голови довколишніх міст та райцентрівських селищ не їхали б сюди за досвідом залучення громадськості через самоврядні ради міських мікрорайонів до перетворення у практичні діла програмних положень Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Минулого літа мені випало говорити з ветеранами Великої Вітчизняної війни і праці, які були учасниками екскурсії по рідному їм Миргороду. Оглядини новобудов у супроводі компетентного головного архітектора міста Сергія Руських для літніх людей на їхнє прохання влаштував міський голова. Місто – ніби великий будівельний майданчик. Адже з приходом у міську раду Олександра Паутова для нього сьогодні немає важливішої роботи, ніж будівництво та благоустрій міста.
Тільки не подумайте, що у міській раді конфліктів не буває. При народженні чогось нового без гострих ситуацій не обходиться. Є й такі горлохвати, які чуже бачать під лісом, а свого не помічають під носом. У Олександра Борисовича така вдача, що пустопорожніх дискусій він намагається уникати. У нього своє кредо: “Добре бути суворим, краще бути добрим, а ще краще бути справедливим”. Так він і робить. Таким знають його однокласники по міській середній школі №6, яка тепер має статус гімназії імені Т.Г.Шевченка, однокурсники по тоді ще Полтавському інженерно-будівельному інституту. Шлях виконроба Миргородського ПДБП-5, який спеціалізувався на будівництві елеваторів по всій Україні, Олександра Паутова до заслуженого будівельника України не був устелений трояндами. Всього бувало. Молодий начальник управління “Тюменьнафтогазбуд” Олександр Паутов стоптав не одні чоботи у тайзі та непролазних ханти-мансійських болотах. Там же і навчився не зраджувати важливій рисі свого характеру, суть якої в тому, щоб людьми, а в сьогоднішніх умовах депутатами, не командувати, а переконувати в необхідності зробити саме так, а не інакше. Прислухатися до думки інших, поважати її, вміти відмовитися від попередніх намірів, якщо чиясь пропозиція краща.
Миргородці поважають Олександра Паутова за його “філософію” будівництва. Кожному зрозуміло, що будівництво, зокрема і в курортному Миргороді, дає людям зручності в житті, роботі, побуті. У місті, може, і не так швидко, як хотілося, але щороку споруджуються нові, сучасної архітектури багатоквартирні будинки. Колишні ж адміністративні приміщення перебудовуються під житло для військовослужбовців. Обладнуються дитячі й спортивні майданчики, ремонтуються загальноосвітні та спортивна школи, дошкільні та позашкільні дитячі заклади, міська бібліотека, краєзнавчий музей, насаджуються алеї і квітники, освітлюються вулиці та ще багато з того, що називаємо соціальною сферою. І вс
е це робиться з ініціативи міської ради. Адже її керівники на ділі дбають про міських жителів і про численних відпочивальників миргородських оздоровниць.
Зоря Полтавщини, Середа, 4 лютого 2009 р., 2 стор.
Слово за словом, та й розговорилися. У кожного з співбесідників була своя правда. Бо ж факт, що зі 170 кілометрів міських вулиць та провулків лише половина має тверде покриття. Але правда і те, що, відколи міським головою Олександр Паутов, щороку асфальтуються або покриваються щебенем вулиці, які від гоголівських часів не ремонтувалися. Ось і минулого року майстри очолюваного членом міського виконкому Борисом Мелашенком ЗАТ “Миргородсервісшляхбуд” багато зробили для благоустрою вулиць Гоголя, 8 Березня, Богдана Хмельницького, Єрківської, Слави, Сорочинської, Багачанської, Козацької тощо і навколишніх провулків. Упорядковані святі місця у парку Слави, де палахкотить Вічний вогонь пам’яті тих, кому маємо завдячувати щастям жити у незалежній Україні; пам’ятник славним козакам Миргородського полку в прообразі гоголівського Тараса Бульби, у благоустроєному козацькому сквері; пам’ятні місця на честь миргородських “афганців” та “чорнобильців”; дитяче містечко біля мосту через Хорол; спортивні майданчики на подвір’ї гімназії та в дитячо-юнацькій спортивній школі.
Міська рада не забуває і про околиці. На Личанці відкрито центр культури та дозвілля, створено умови для роботи спортивних секцій. Нові, сучасної архітектури багатоквартирні будинки виросли на вулицях Кашинського, Шишацькій, Гоголя, Перемоги, споруджуються красиві корпуси на території ЗАТ “Миргородкурорт” та санаторію імені М.В.Гоголя.
Переважно на околицях торік справили новосілля 70 індивідуальних забудовників. Жителі Української, Київської та сусідніх вулиць пам’ятають порослий чагарями, оперезаний з трьох боків руслом Хоролу пустир на північній околиці міста. Сьогодні, незважаючи на кризу, інвестори знаходять кошти. Там ведуться підготовчі роботи для будівництва чотирьох санаторних комплексів. А то не тільки додаткові кошти до міського бюджету, а й робочі місця для миргородців.
А не так давно довелося бути свідком того, як люди з букетами живих квітів під гармошку співали веселі пісні та пританцьовували під вікнами міської ради у Миргороді. То були голови та активісти вуличних комітетів із Королівщини та Стадні, які усім миром узялися за добру справу. Адже відколи там живуть люди, запах води у їхніх колодязях нагадував про сусіднє болото.
А було так. На той час Олександра Ружиленко була міським депутатом. Вона і звернулася до Олександра Борисовича із запитанням: “Як допомогти виборцям?”. Скажете, що питання буденне. Правильно. Але не для тих, хто ділить вічно дефіцитні бюджетні гривні. А тоді міський голова сказав депутату хоч і не нову, зате таку, що ніколи не старіє, істину: “Легше допомагати тим, хто не чекає манни небесної, а й сам щось робить…”
З того і почалося. Голови самоврядних комітетів із вулиць Миру, Фестивальної, Світлої, Красносільської, Єрківської, Гагаріна та довколишніх провулків створили кооперативи з числа бажаючих провести у свій двір чи й оселю водогін. Добру ініціативу громади підтримали у міській раді. До роботи взялися знані у місті будівельники Микола Буряк, Анатолій Богиня, Олександр Марченко, Борис Нікольський, Андрій Беркунов та інші керівники. На спільні з бюджетними кооперативні кошти з участю самих жителів проклали більше трьох кілометрів водогінних мереж.
Отож організатори жителів тих вулиць на добре діло Валентина Семигаленко, Микола Залізняк, Микола Корнієнко, Галина Куліченко та громадські активісти на знак вдячності і прийшли до міської ради з квітами та піснями.
Хтось скаже, що таке не передбачено протоколом. Може, й так. Зате то був конкретний вияв довіри людей до керівників міської влади. За особистої підтримки міського голови кооперативи для будівництва водогінних та газових мереж, благоустрою вулиць, тротуарів, посадки дерев створювалися і в інших мікрорайонах міста. З ініціативи голови міста на вулиці Старосвітській збудовано бювет із сучасним водоочисним обладнанням. Пересічні миргородці за символічну ціну купують там якісну питну воду. В планах міської ради передбачено встановити такі водоочисні блоки і в інших густонаселених районах міста.
Честю для міста-курорту є те, що Миргород за роки головування Олександра Паутова серед міст із населенням до 50 тисяч жителів двічі займав друге місце у Всеукраїнському конкурсі за рівнем благоустрою, а торік йому присуджена першість.
Наділений дорогоцінним чуттям нового, Олександр Борисович був першим серед міських голів на Полтавщині, хто взяв на себе відповідальність за організацію роздільного способу збирання та вивезення побутового сміття. З його ініціативи в під’їздах багатоквартирних будинків встановлені сучасні енергозберігаючі електролампи. Тож Миргород обрано одним із чотирьох міст України, де з участю чеських, шведських та німецьких фірм реалізується проект реконструкції міської теплової системи з використанням енергозберігаючих технологій та альтернативних джерел палива. А планірки з цих злободенних не тільки для Миргорода проблем у міській раді час від часу проводять керівники галузевих міністерств та обласних органів влади. Нині влада у містах, самі знаєте, – демократична. Отож, повірте, якби у Миргороді не було чогось повчального, то голови довколишніх міст та райцентрівських селищ не їхали б сюди за досвідом залучення громадськості через самоврядні ради міських мікрорайонів до перетворення у практичні діла програмних положень Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Минулого літа мені випало говорити з ветеранами Великої Вітчизняної війни і праці, які були учасниками екскурсії по рідному їм Миргороду. Оглядини новобудов у супроводі компетентного головного архітектора міста Сергія Руських для літніх людей на їхнє прохання влаштував міський голова. Місто – ніби великий будівельний майданчик. Адже з приходом у міську раду Олександра Паутова для нього сьогодні немає важливішої роботи, ніж будівництво та благоустрій міста.
Тільки не подумайте, що у міській раді конфліктів не буває. При народженні чогось нового без гострих ситуацій не обходиться. Є й такі горлохвати, які чуже бачать під лісом, а свого не помічають під носом. У Олександра Борисовича така вдача, що пустопорожніх дискусій він намагається уникати. У нього своє кредо: “Добре бути суворим, краще бути добрим, а ще краще бути справедливим”. Так він і робить. Таким знають його однокласники по міській середній школі №6, яка тепер має статус гімназії імені Т.Г.Шевченка, однокурсники по тоді ще Полтавському інженерно-будівельному інституту. Шлях виконроба Миргородського ПДБП-5, який спеціалізувався на будівництві елеваторів по всій Україні, Олександра Паутова до заслуженого будівельника України не був устелений трояндами. Всього бувало. Молодий начальник управління “Тюменьнафтогазбуд” Олександр Паутов стоптав не одні чоботи у тайзі та непролазних ханти-мансійських болотах. Там же і навчився не зраджувати важливій рисі свого характеру, суть якої в тому, щоб людьми, а в сьогоднішніх умовах депутатами, не командувати, а переконувати в необхідності зробити саме так, а не інакше. Прислухатися до думки інших, поважати її, вміти відмовитися від попередніх намірів, якщо чиясь пропозиція краща.
Миргородці поважають Олександра Паутова за його “філософію” будівництва. Кожному зрозуміло, що будівництво, зокрема і в курортному Миргороді, дає людям зручності в житті, роботі, побуті. У місті, може, і не так швидко, як хотілося, але щороку споруджуються нові, сучасної архітектури багатоквартирні будинки. Колишні ж адміністративні приміщення перебудовуються під житло для військовослужбовців. Обладнуються дитячі й спортивні майданчики, ремонтуються загальноосвітні та спортивна школи, дошкільні та позашкільні дитячі заклади, міська бібліотека, краєзнавчий музей, насаджуються алеї і квітники, освітлюються вулиці та ще багато з того, що називаємо соціальною сферою. І вс
е це робиться з ініціативи міської ради. Адже її керівники на ділі дбають про міських жителів і про численних відпочивальників миргородських оздоровниць.
Зоря Полтавщини, Середа, 4 лютого 2009 р., 2 стор.
[1]