Вечір був побудований переважно на його поемі "Поїзд". Образ наче й звичайний, але метафоричний, що дозволило поетові запросити присутніх у поетичну мандрівку непростими віхами нашої історії в "двадцять першому вагоні", який символізує ХХІ століття. Це – філософські роздуми про життя, в якому одні прямують із минулого в майбутнє, інші – з майбутнього в минуле, часто, знаходячись в одному купе, їдуть у різні боки… Це поїзд осмислення людського буття і призначення кожного в ньому.
Та цього разу ця феєрична і публіцистична поема, сповнена глибокого драматизму і жагучої лірики, несподівано отримала незвичайне, нове прочитання. Незвичайність полягала вже в тому, що вірші поета звучали у виконанні самих учасників дійства, котрі зібралися, як зазначалося у запрошеннях, на благочинну акцію. Їх читали голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев і голова Чернігівського земляцтва Віктор Ткаченко, народна артистка України, акторка Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя Жанна Северин і гостя з Києва, доктор історичних наук, професор Ірина Матяш, генеральний директор ОДТРК "Лтава", заслужений журналіст України Микола Ляпаненко, начальник ГУ МВС України в Полтавській області генерал-майор Михайло Цимбалюк і директор творчого об'єднання програм обласного радіо Інна Якобенко, яка була і ведучою заходу, та інші. Як сказав розчулено і вдячно сам поет Юрій Рибчинський:
– Я сьогодні вперше в житті слухав свої вірші від тих, для кого писав…
Знаменно, що кожен, хто виступав на цьому святі поезії, читав саме ті вірші, які найближчі йому по духу і світосприйманню. Щиро і проникливо вони зливалися в єдину музику поетичного оркестру, в якому звучали і високі ноти кохання Мазепи та Мотрі Кочубеївни, і жахливий мінор сталінських репресій, і трагічні дзвони Чорнобиля, і реквієм пам'яті за жорстоко убієнними В'ячеславом Чорноволом, Вадимом Гетьманом та іншими патріотами України, які вже в наш час гинуть не від Майданеків і не від Освенцимів… Та над усім цим сплетінням високого і трагічного в нашій історії як всеперемагаючий символ Спасіння, як Дух очищення поставав створений поетом образ Матері:
Мати прала вітчизну,
Відмивала вітчизну
Від ідей комунізму
І від плям кацапізму.
Гостре і точне слово поета засвідчувало, що так відверто і чесно міг сказати саме він, Юрій Рибчинський, якому болить минуле ("Ми рай будували, а побудували райкоми"), та ще дужче – сучасне:
Боже, Боже, Боже, Боже,
Хто реєстр убитих множить?
Я на день чекаю судний…
Бойко… Гетьман…
Хто наступний?
Почорніло сонця коло:
Вбили! Вбили Чорновола!
В голові, як цвях, питання:
Хто замовник полювання?
Хто вбиває поодинці
Всіх найкращих українців?..
Хто нестиме до нестями
Батьків хрест
і хрестик мами?..
І як пересторога нам, сущим, як відповідь на всі питання, що й досі закамуфльовані білою плямою всевладного мовчання, викривальний присуд поета:
Бджіл завжди вбивають
трутні…
Хто наступний?
Всі – наступні.
Таким, безкомпромісним і гострим, постав поет перед аудиторією слухачів, багато з яких знали його досі переважно як чудового лірика-пісняра. Згадаймо хоча б всенародно улюблені пісенні твори Рибчинського "Шлях до Тараса", "Ой летіли дикі гуси", "Сіла птаха білокрила на тополю", "Біля млина калина, біля ставу верба", "Віват, король, віват", "Береги, береги…", які, до речі, у подарунок поетові на цьому вечорі виконали молоді полтавські вокалісти Роксолана Колесник, Аня Мисяк, Сергій Кутєпов.
Як і на всякому поетичному заході, було тут і живе спілкування з митцем (наприклад, на запитання "Як ви "відноситесь" до Вєрки Сердючки?" Юрій Рибчинський дуже влучно відповів: "Я до неї "не відношусь"), лунало поетичне слово з уст самого автора, були квіти й автографи на подарованих ним книгах.
Але найзнаковішим акцентом цього дійства стала все-таки та подія, що цей творчий вечір відомого в Україні та далеко за її межами поета присвячувався зовсім юному поетові – Сашкові Лаврентьєву. Тому самому полтавському школяреві, який за свої 15 літ уже неодноразово був переможцем всеукраїнських та міжнародних творчих конкурсів і фестивалів "Ми – діти твої, Україно", "Рекітське сузір'я", "Славетні імена Полтавщини". Того самого Сашка Лаврентьєва, якого читачі "Зорі Полтавщини" знають по багатьох прозових і поетичних публікаціях, що здобули високу оцінку таких маститих письменників, як Борис Олійник, Всеволод Нестайко, українсько-американський письменник і громадський діяч Володимир-Вальтер Ковалик. Того зболеного Сашка Лаврентьєва, в долю якого нині постукала велика біда – важка хвороба, що останні півроку прикувала його до лікарняного ліжка. Біда, з якою мужньо борються цей безмежно талановитий хлопчик та його мама, Ольга Владиславівна, котра кожну хвилину доби знаходиться поряд із ним.
Символічно, що за врятування Сашкового життя першими подали свій голос діти. Саме вони вчать нас, що найвище призначення людини – допомогти ближньому, а тим паче – тому, хто опинився в біді. Його однолітки, друзі по Малій академії літератури і журналістики, по телепередачі "Найрозумніший" самі розмістили своє звернення в Інтернеті з проханням до всіх небайдужих людей надати допомогу Сашкові у лікуванні. Кілька разів із такими зверненнями виступала й "Зоря Полтавщини". Ваші відгуки, ваша чуйність, ваші грошові пожертви, дорогі полтавці, які надходили переважно від простих людей, немов цілющі струмочки, допомагали й допомагають підтримувати Сашкові сили у боротьбі з недугою. А лікування попереду ще досить тривале… І кожна ваша пожертва – це іще один ковток повітря для цього змученого хворобою хлоп'яти.
Тож і цей вечір поезії Юрія Рибчинського, зініційований головою громадської організації "Славетні імена Полтавщини" Валентиною Асадчевою як благодійний захід, місце для якого у новозбудованому Палаці спорту благочинно надало керівництво ГУ МВС України в Полтавській області в особі його керівника Михайла Цимбалюка, став ще однією річечкою людської доброти.
Нехай же зібрані кошти додадуть сили твоєму хворому серденькові, Сашко, і переллються в твоє здоров'я. Цього тобі бажали й бажають і твої ровесники, зокрема, учениця Чапаєвської школи Чутівського району Софійка Федченко, яка приїхала на цей вечір зі своїми батьками й читала зі сцени твої вірші. І юна полтавська художниця Альона Пучко, котра дарує тобі намальований нею Соняшник – як символ життя, символ сонячного тепла, яким сповнені серця всіх учасників цієї благодійної акції. Віриться, що до неї приєднаються ще і ще чуйні люди, яких чимало на нашій Полтавщині. Можливо, й не найбагатші – досвід переконує, що "ряди" скоробагатьків у таких справах майже порожні. Та будемо вірити, що світ таки рятує Доброта.
А багатство – воно не лічене,
Бо Душа – не олтар
для торжища,
І ділити у світі нічого,
Крім тепла біля
рідного вогнища.
Тримайся, мужній хлопчику. Вір у свої сили і сили добра. Будь, бо ти потрібен своїй мамі, нашій Україні, усім нам.
Для тих, хто побажає надати будь-яку посильну матеріальну допомогу на одужання Сашка Лаврентьєва, повідомляємо адресу його мами, за якою можна це зробити: Ользі Владиславівні Тарасіній, вул. Маршала Бірюзова, 90/14 (гуртожиток),
кімн. 230, м. Полтава, 36007.
Контактний телефон: 80636554001.
“Зоря Полтавщини”, 4 стор., 3_12_08
Та цього разу ця феєрична і публіцистична поема, сповнена глибокого драматизму і жагучої лірики, несподівано отримала незвичайне, нове прочитання. Незвичайність полягала вже в тому, що вірші поета звучали у виконанні самих учасників дійства, котрі зібралися, як зазначалося у запрошеннях, на благочинну акцію. Їх читали голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев і голова Чернігівського земляцтва Віктор Ткаченко, народна артистка України, акторка Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя Жанна Северин і гостя з Києва, доктор історичних наук, професор Ірина Матяш, генеральний директор ОДТРК "Лтава", заслужений журналіст України Микола Ляпаненко, начальник ГУ МВС України в Полтавській області генерал-майор Михайло Цимбалюк і директор творчого об'єднання програм обласного радіо Інна Якобенко, яка була і ведучою заходу, та інші. Як сказав розчулено і вдячно сам поет Юрій Рибчинський:
– Я сьогодні вперше в житті слухав свої вірші від тих, для кого писав…
Знаменно, що кожен, хто виступав на цьому святі поезії, читав саме ті вірші, які найближчі йому по духу і світосприйманню. Щиро і проникливо вони зливалися в єдину музику поетичного оркестру, в якому звучали і високі ноти кохання Мазепи та Мотрі Кочубеївни, і жахливий мінор сталінських репресій, і трагічні дзвони Чорнобиля, і реквієм пам'яті за жорстоко убієнними В'ячеславом Чорноволом, Вадимом Гетьманом та іншими патріотами України, які вже в наш час гинуть не від Майданеків і не від Освенцимів… Та над усім цим сплетінням високого і трагічного в нашій історії як всеперемагаючий символ Спасіння, як Дух очищення поставав створений поетом образ Матері:
Мати прала вітчизну,
Відмивала вітчизну
Від ідей комунізму
І від плям кацапізму.
Гостре і точне слово поета засвідчувало, що так відверто і чесно міг сказати саме він, Юрій Рибчинський, якому болить минуле ("Ми рай будували, а побудували райкоми"), та ще дужче – сучасне:
Боже, Боже, Боже, Боже,
Хто реєстр убитих множить?
Я на день чекаю судний…
Бойко… Гетьман…
Хто наступний?
Почорніло сонця коло:
Вбили! Вбили Чорновола!
В голові, як цвях, питання:
Хто замовник полювання?
Хто вбиває поодинці
Всіх найкращих українців?..
Хто нестиме до нестями
Батьків хрест
і хрестик мами?..
І як пересторога нам, сущим, як відповідь на всі питання, що й досі закамуфльовані білою плямою всевладного мовчання, викривальний присуд поета:
Бджіл завжди вбивають
трутні…
Хто наступний?
Всі – наступні.
Таким, безкомпромісним і гострим, постав поет перед аудиторією слухачів, багато з яких знали його досі переважно як чудового лірика-пісняра. Згадаймо хоча б всенародно улюблені пісенні твори Рибчинського "Шлях до Тараса", "Ой летіли дикі гуси", "Сіла птаха білокрила на тополю", "Біля млина калина, біля ставу верба", "Віват, король, віват", "Береги, береги…", які, до речі, у подарунок поетові на цьому вечорі виконали молоді полтавські вокалісти Роксолана Колесник, Аня Мисяк, Сергій Кутєпов.
Як і на всякому поетичному заході, було тут і живе спілкування з митцем (наприклад, на запитання "Як ви "відноситесь" до Вєрки Сердючки?" Юрій Рибчинський дуже влучно відповів: "Я до неї "не відношусь"), лунало поетичне слово з уст самого автора, були квіти й автографи на подарованих ним книгах.
Але найзнаковішим акцентом цього дійства стала все-таки та подія, що цей творчий вечір відомого в Україні та далеко за її межами поета присвячувався зовсім юному поетові – Сашкові Лаврентьєву. Тому самому полтавському школяреві, який за свої 15 літ уже неодноразово був переможцем всеукраїнських та міжнародних творчих конкурсів і фестивалів "Ми – діти твої, Україно", "Рекітське сузір'я", "Славетні імена Полтавщини". Того самого Сашка Лаврентьєва, якого читачі "Зорі Полтавщини" знають по багатьох прозових і поетичних публікаціях, що здобули високу оцінку таких маститих письменників, як Борис Олійник, Всеволод Нестайко, українсько-американський письменник і громадський діяч Володимир-Вальтер Ковалик. Того зболеного Сашка Лаврентьєва, в долю якого нині постукала велика біда – важка хвороба, що останні півроку прикувала його до лікарняного ліжка. Біда, з якою мужньо борються цей безмежно талановитий хлопчик та його мама, Ольга Владиславівна, котра кожну хвилину доби знаходиться поряд із ним.
Символічно, що за врятування Сашкового життя першими подали свій голос діти. Саме вони вчать нас, що найвище призначення людини – допомогти ближньому, а тим паче – тому, хто опинився в біді. Його однолітки, друзі по Малій академії літератури і журналістики, по телепередачі "Найрозумніший" самі розмістили своє звернення в Інтернеті з проханням до всіх небайдужих людей надати допомогу Сашкові у лікуванні. Кілька разів із такими зверненнями виступала й "Зоря Полтавщини". Ваші відгуки, ваша чуйність, ваші грошові пожертви, дорогі полтавці, які надходили переважно від простих людей, немов цілющі струмочки, допомагали й допомагають підтримувати Сашкові сили у боротьбі з недугою. А лікування попереду ще досить тривале… І кожна ваша пожертва – це іще один ковток повітря для цього змученого хворобою хлоп'яти.
Тож і цей вечір поезії Юрія Рибчинського, зініційований головою громадської організації "Славетні імена Полтавщини" Валентиною Асадчевою як благодійний захід, місце для якого у новозбудованому Палаці спорту благочинно надало керівництво ГУ МВС України в Полтавській області в особі його керівника Михайла Цимбалюка, став ще однією річечкою людської доброти.
Нехай же зібрані кошти додадуть сили твоєму хворому серденькові, Сашко, і переллються в твоє здоров'я. Цього тобі бажали й бажають і твої ровесники, зокрема, учениця Чапаєвської школи Чутівського району Софійка Федченко, яка приїхала на цей вечір зі своїми батьками й читала зі сцени твої вірші. І юна полтавська художниця Альона Пучко, котра дарує тобі намальований нею Соняшник – як символ життя, символ сонячного тепла, яким сповнені серця всіх учасників цієї благодійної акції. Віриться, що до неї приєднаються ще і ще чуйні люди, яких чимало на нашій Полтавщині. Можливо, й не найбагатші – досвід переконує, що "ряди" скоробагатьків у таких справах майже порожні. Та будемо вірити, що світ таки рятує Доброта.
А багатство – воно не лічене,
Бо Душа – не олтар
для торжища,
І ділити у світі нічого,
Крім тепла біля
рідного вогнища.
Тримайся, мужній хлопчику. Вір у свої сили і сили добра. Будь, бо ти потрібен своїй мамі, нашій Україні, усім нам.
Для тих, хто побажає надати будь-яку посильну матеріальну допомогу на одужання Сашка Лаврентьєва, повідомляємо адресу його мами, за якою можна це зробити: Ользі Владиславівні Тарасіній, вул. Маршала Бірюзова, 90/14 (гуртожиток),
кімн. 230, м. Полтава, 36007.
Контактний телефон: 80636554001.
“Зоря Полтавщини”, 4 стор., 3_12_08
[1]