Ось яка історія сталася з двома молодими спеціалістами із села Келеберда, що розташоване в мальовничому куточку Кременчуцького району на березі Дніпра поблизу міста Комсомольська. Отримати земельну ділянку під забудову тут малоймовірно через відсутність вільної території. З огляду на такі обставини, правління місцевого ЗАТ “Дніпровська хвиля” вирішило запропонувати сільській раді компромісне розв’язання проблеми щодо двох молодих спеціалістів, котрі після навчання обзавелися сім’ями й потребують власного житла. Колишній рибколгосп, правонаступником якого стало ЗАТ “Дніпровська хвиля”, ніколи не мав відомчих квартир чи гуртожитку. Зате має у розпорядженні чималу територію землі на правах постійного користування згідно з Державним актом 1 – ПЛ љ 001017 від 29 червня 1998 року. Тому правління закритого акціонерного товариства й попросило сільську раду вилучити земельну ділянку розміром 30 сотих для подальшої передачі її молодим спеціалістам М.С. Дем’янову та О.В. Прядку під індивідуальну забудову (кожному по 15 сотих). Провели засідання правління, про що склали протокол, і передали ухвалене рішення та заяви М.С. Дем’янова й О.В. Прядка до сільської ради. Стали чекати, допоки депутати розглянуть подані документи на черговій сесії.
Хоча на пленарне засідання керівника єдиного в селі підприємства чомусь не допустили. Чому? Стало зрозумілим пізніше, коли оприлюднили вердикт про відмову в задоволенні заяв. А от землю розміром 30 сотих, що належить ЗАТ “Дніпровська хвиля” на правах постійного користування, визначили як ділянку загального користування для облаштування стадіону, що ніби має там бути відповідно до генерального плану. За таке рішення депутати голосували без присутності зацікавленої сторони.
До речі, рішення сільської ради сільський голова Т. Г. Марченко погодилася видати заявникам тільки через десять днів, а коли пройшов цей термін, поставила до відома, що повинен бути письмовий запит, який вона має право розглядати впродовж 30 днів. Для розв’язання конфліктної ситуації голові правління ЗАТ “Дніпровська хвиля” В.Г. Прядку довелося звертатися до районної прокуратури. Через 27 днів рішення все ж таки видали.
Тепер ЗАТ “Дніпровська хвиля” спробує оскаржити його у відповідних інстанціях. А ще правління підприємства звернулося до редакції нашої газети, щоб розповісти, як Келебердянська сільська рада турбується про молодь на селі, виконуючи державну програму забезпечення молоді житлом на 2002–2012 роки. Адже в цьому документі чорним по білому написано, що органи місцевого самоврядування повинні: “4. Вжити заходів до якнайповнішого задоволення потреб молодих сімей, які проживають або переселилися в трудонедостатні сільські населені пункти і зайняті у сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або соціальній сфері, у житлі й господарських будівлях відповідно до Закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”.
5. Сприяти розвитку індивідуального молодіжного житлового будівництва на селі шляхом надання пільгових довгострокових державних кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам, в тому числі на облаштування їх домашнього господарства”.
Щодо кредиту, то отримати його можна тільки за наявності земельної ділянки, купити яку молодим людям не по кишені (за одну сотку нині в Келеберді просять три тисячі доларів). В обох родинах підростають маленькі діти. Одна сім’я мешкає з батьками, а іншій взагалі доводиться наймати квартиру. Та місцева влада, як бачимо, житловими проблемами молодих сімей не переймається. А ось енергії на конфліктування з “Дніпровською хвилею” не шкодує.
Тут варто згадати про те, що до 1994 року село не мало власного органу місцевого самоврядування й входило до територіальної громади Салівської сільської ради. За ініціативи голови правління ЗАТ “Дніпровська хвиля” Володимира Прядка у Келеберді було створено сільську раду, на території якої мешкає понад 400 громадян. Повноваження першого голови на громадських засадах виконував Володимир Прядко. Згодом на виборах він не тільки підтримав, а й рекомендував кандидатуру Тетяни Марченко на посаду сільського голови. Та подальші офіційні відносини двох керівників не склалися. На думку Володимира Григоровича, сільський голова Т. Г. Марченко всіляко протидіє діяльності очолюваного ним підприємства. Що, власне, й стало головною причиною для відмови у виділенні земельних ділянок двом молодим спеціалістам, один із яких є його сином.
Прибувши до Келеберди, ми побували на місці зазначених земельних ділянок. Вони знаходяться на одній із вулиць села. Територія заросла бур’янами, на узбіччі видніються купи будівельного непотребу. Щоправда, посеред цього вигону самотньо бовваніють дві подоби футбольним воротам. Навпроти вулицю прикрашає триповерхова будова. Це так звана дача, вочевидь, не бідного господаря. За нею – ще декілька. Вулицю газифіковано й обладнано водопроводом. Погодьтеся, справжня розкіш як для такого невеликого села. Напрошується запитання: то чи раціонально будувати стадіон саме в цьому місці, коли кожний метр комунікацій, коштуючи чималих грошей, не слугуватиме людям? “Більше того, “Дніпровська хвиля” готова облаштувати футбольне поле в іншому місці, але про таку пропозицію у сільській раді й слухати не хочуть”, – говорить Володимир Григорович.
На жаль, зустрітися з Тетяною Григорівною не вдалося, вона була у від’їзді. Землевпорядник Т.В.Душененкова категорично відмовилася щось пояснювати, зіславшись на обідню перерву. На прохання показати генеральний план Келеберди вона довго не могла зрозуміти, чого я від неї хочу, адже на стіні її кабінету висіла велика картографічна схема села. Про генеральний план як юридичний документ вона й уяви не мала, тому “порадила” з такими питаннями звернутися до сільського голови. Одначе у рішенні Келебердянської сільської ради від 1.07.08 р. все ж удалося відшукати згадку про рік затвердження цього генерального плану – 15 лютого 1990 року. Документ явно застарілий і не може бути підставою для розгляду будь-яких питань. Саме про це не так давно йшлося на спільному виїзному засіданні обласної колегії обласного управління архітектури та містобудування й головного управління Держкомзему під головуванням заступника голови облдержадміністрації Андрія Баранова. Нагадаємо, що основною темою для розгляду стала обласна програма розробки основної містобудівної документації Полтавської області на 2009–2012 роки та завдання органів містобудування та архітектури щодо її виконання. Як зазначив тоді начальник управління архітектури та містобудування облдержадміністрації Юрій Петрук, генеральні плани в основному розробляли у 90-ті роки і сьогодні у 18 з 25 районів термін їх дії закінчився. То чи є коректним пункт перший ухваленого келебердянськими депутатами рішення? Та й взагалі, документ складено так недбало, що прізвище одного з заявників у різних місцях написано з неоднаковими закінченнями, ніби йдеться не про одну і ту ж людину.
Насамкінець хотілося б запитати у Тетяни Григорівни Марченко: чи існує у сільській раді черга молодих спеціалістів та молоді в цілому на отримання земельних ділянок? І взагалі, як сільська рада виконує державну програму щодо забезпечення сільської молоді житлом і яким чином можна в Келеберді реалізувати гарантоване Конституцією України право? За словами В.Г. Прядка, мешканці села про все це не знають, бо сходок чи громадських слухань там не проводять, а про відкритість і прозорість влади і мови немає.
Якщо вам доведеться побувати у Келеберді, то обов’язково звернете увагу на величну споруду храму Божого. Він стоїть прямо на березі Дніпра. Неподалік розпочато будівництво якогось історичного пам’ятника. Таким чином меценати дбають про розбудову села, щоб, приїхавши на відпочинок, було чим помилуватися. От тільки чи втримається тут молодь, якщо їй ніде б
уде жити?
Хоча на пленарне засідання керівника єдиного в селі підприємства чомусь не допустили. Чому? Стало зрозумілим пізніше, коли оприлюднили вердикт про відмову в задоволенні заяв. А от землю розміром 30 сотих, що належить ЗАТ “Дніпровська хвиля” на правах постійного користування, визначили як ділянку загального користування для облаштування стадіону, що ніби має там бути відповідно до генерального плану. За таке рішення депутати голосували без присутності зацікавленої сторони.
До речі, рішення сільської ради сільський голова Т. Г. Марченко погодилася видати заявникам тільки через десять днів, а коли пройшов цей термін, поставила до відома, що повинен бути письмовий запит, який вона має право розглядати впродовж 30 днів. Для розв’язання конфліктної ситуації голові правління ЗАТ “Дніпровська хвиля” В.Г. Прядку довелося звертатися до районної прокуратури. Через 27 днів рішення все ж таки видали.
Тепер ЗАТ “Дніпровська хвиля” спробує оскаржити його у відповідних інстанціях. А ще правління підприємства звернулося до редакції нашої газети, щоб розповісти, як Келебердянська сільська рада турбується про молодь на селі, виконуючи державну програму забезпечення молоді житлом на 2002–2012 роки. Адже в цьому документі чорним по білому написано, що органи місцевого самоврядування повинні: “4. Вжити заходів до якнайповнішого задоволення потреб молодих сімей, які проживають або переселилися в трудонедостатні сільські населені пункти і зайняті у сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або соціальній сфері, у житлі й господарських будівлях відповідно до Закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”.
5. Сприяти розвитку індивідуального молодіжного житлового будівництва на селі шляхом надання пільгових довгострокових державних кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам, в тому числі на облаштування їх домашнього господарства”.
Щодо кредиту, то отримати його можна тільки за наявності земельної ділянки, купити яку молодим людям не по кишені (за одну сотку нині в Келеберді просять три тисячі доларів). В обох родинах підростають маленькі діти. Одна сім’я мешкає з батьками, а іншій взагалі доводиться наймати квартиру. Та місцева влада, як бачимо, житловими проблемами молодих сімей не переймається. А ось енергії на конфліктування з “Дніпровською хвилею” не шкодує.
Тут варто згадати про те, що до 1994 року село не мало власного органу місцевого самоврядування й входило до територіальної громади Салівської сільської ради. За ініціативи голови правління ЗАТ “Дніпровська хвиля” Володимира Прядка у Келеберді було створено сільську раду, на території якої мешкає понад 400 громадян. Повноваження першого голови на громадських засадах виконував Володимир Прядко. Згодом на виборах він не тільки підтримав, а й рекомендував кандидатуру Тетяни Марченко на посаду сільського голови. Та подальші офіційні відносини двох керівників не склалися. На думку Володимира Григоровича, сільський голова Т. Г. Марченко всіляко протидіє діяльності очолюваного ним підприємства. Що, власне, й стало головною причиною для відмови у виділенні земельних ділянок двом молодим спеціалістам, один із яких є його сином.
Прибувши до Келеберди, ми побували на місці зазначених земельних ділянок. Вони знаходяться на одній із вулиць села. Територія заросла бур’янами, на узбіччі видніються купи будівельного непотребу. Щоправда, посеред цього вигону самотньо бовваніють дві подоби футбольним воротам. Навпроти вулицю прикрашає триповерхова будова. Це так звана дача, вочевидь, не бідного господаря. За нею – ще декілька. Вулицю газифіковано й обладнано водопроводом. Погодьтеся, справжня розкіш як для такого невеликого села. Напрошується запитання: то чи раціонально будувати стадіон саме в цьому місці, коли кожний метр комунікацій, коштуючи чималих грошей, не слугуватиме людям? “Більше того, “Дніпровська хвиля” готова облаштувати футбольне поле в іншому місці, але про таку пропозицію у сільській раді й слухати не хочуть”, – говорить Володимир Григорович.
На жаль, зустрітися з Тетяною Григорівною не вдалося, вона була у від’їзді. Землевпорядник Т.В.Душененкова категорично відмовилася щось пояснювати, зіславшись на обідню перерву. На прохання показати генеральний план Келеберди вона довго не могла зрозуміти, чого я від неї хочу, адже на стіні її кабінету висіла велика картографічна схема села. Про генеральний план як юридичний документ вона й уяви не мала, тому “порадила” з такими питаннями звернутися до сільського голови. Одначе у рішенні Келебердянської сільської ради від 1.07.08 р. все ж удалося відшукати згадку про рік затвердження цього генерального плану – 15 лютого 1990 року. Документ явно застарілий і не може бути підставою для розгляду будь-яких питань. Саме про це не так давно йшлося на спільному виїзному засіданні обласної колегії обласного управління архітектури та містобудування й головного управління Держкомзему під головуванням заступника голови облдержадміністрації Андрія Баранова. Нагадаємо, що основною темою для розгляду стала обласна програма розробки основної містобудівної документації Полтавської області на 2009–2012 роки та завдання органів містобудування та архітектури щодо її виконання. Як зазначив тоді начальник управління архітектури та містобудування облдержадміністрації Юрій Петрук, генеральні плани в основному розробляли у 90-ті роки і сьогодні у 18 з 25 районів термін їх дії закінчився. То чи є коректним пункт перший ухваленого келебердянськими депутатами рішення? Та й взагалі, документ складено так недбало, що прізвище одного з заявників у різних місцях написано з неоднаковими закінченнями, ніби йдеться не про одну і ту ж людину.
Насамкінець хотілося б запитати у Тетяни Григорівни Марченко: чи існує у сільській раді черга молодих спеціалістів та молоді в цілому на отримання земельних ділянок? І взагалі, як сільська рада виконує державну програму щодо забезпечення сільської молоді житлом і яким чином можна в Келеберді реалізувати гарантоване Конституцією України право? За словами В.Г. Прядка, мешканці села про все це не знають, бо сходок чи громадських слухань там не проводять, а про відкритість і прозорість влади і мови немає.
Якщо вам доведеться побувати у Келеберді, то обов’язково звернете увагу на величну споруду храму Божого. Він стоїть прямо на березі Дніпра. Неподалік розпочато будівництво якогось історичного пам’ятника. Таким чином меценати дбають про розбудову села, щоб, приїхавши на відпочинок, було чим помилуватися. От тільки чи втримається тут молодь, якщо їй ніде б
уде жити?
[1]