“Зоря Полтавщини”
Спілкування з яким (а він приходив частенько) завжди залишало теплу хвилю радості в серці, що є іще такі обдаровані діти, з якими безмежно цікаво говорити. Про все. Про історію рідного краю, яку він знає не зі скупих шкільних підручників, а з самостійно прочитаних літописів, архівів, десятків наукових книг. Про казки, які живуть у країні його дитячих фантазій. Про поетів і поезію, яку пише сам на досить зрілому рівні. І навіть про політику, на яку Сашко має теж свої погляди. До речі, їх він якось узяв і виклав у звичайному листі до українських парламентарів і послав у Верховну Раду. І – почули! Бо одного разу, коли хлопчик грався у дворі з однолітками, схвильована сусідка вибігла на балкон і почала гукати:
– Сашко! Швидше йди до телевізора! Там твого листа читають депутати з трибуни! На всю Україну читають…
Отакий він, Сашко Лаврентьєв.
Десь такої ж літньої пори минулого року я розповіла вам про нього, шановні читачі, у матеріалі, до якого поставила рубрику “Золоте майбутнє України”. Поставила, не вагаючись. Бо відчула у цій дитині таку духовну висоту, таку неповторність і багатство світосприйняття, таку моральну чистоту, до яких іще рости і рости багатьом нам. Дорослим… Недаремно його талант помітили відомий поет, наш земляк Борис Олійник, знаний дитячий письменник, автор “Тореадорів з Васюківки” Всеволод Нестайко, українсько-американський письменник і громадський діяч Володимир-Вальтер Ковалик, листи від яких зберігає Сашко в своїй заповітній скриньці. Бо цей полтавський школяр, який через слабке здоров’я (має вроджений порок серця) навчається самотужки, з допомогою вчителів, котрі відвідують його вдома, не дуже й знаний у Полтаві, став відомим на теренах багатьох всеукраїнських конкурсів, зокрема й поетичного – “Ми – діти твої, Україно”, де серед сотень учасників зайняв перше місце. Гордись, Полтаво! Торік за перемогу на Міжнародному фестивалі обдарованих дітей “Рекітське сузір’я”, який зібрав у Карпатах понад двісті юних поетів, прозаїків, художників з України, Америки, Словаччини, Росії, Словенії, Сашко став переможцем і стипендіатом Європейського допомогового фонду “Смолоскип”. І хоч стипендія ця присуджується не школярам, а найздібнішим студентам, як виняток, авторитетне журі вирішило призначити її Сашкові Лаврентьєву, полтавському школяреві, якому виповнилось тоді усього 13 років…
Та про що це я? Які нагороди, які стипендії? Ціле літо Сашко мовчить. У відповідь на мої дзвінки – тиша… А я ж знаю про його проблеми зі здоров’ям. Знаю, що йому мали робити вже другу операцію на серці. Знаю, що просто так він би не замовк… Розшукую номер робочого телефону Сашкової мами, Ольги Владиславівни. Нарешті… Хоч якась ниточка зв’язку. Але після мого привітання й запитання про Сашка – знову оглушливо-тривожна тиша. Вона триває якусь мить, та здається вічністю.
– Пробачте… Мені важко говорити… – ледь чутний голос матері. – З Сашком погано. Ми недавно повернулися з Києва, де йому зробили операцію. Сподівалися на краще, але… Я стукаю в усі двері, оббігала всіх лікарів… Нам потрібна допомога… Сашка треба рятувати…
Згодом, коли мати трохи опанувала себе, я дізналася, що хлопчикові одразу по приїзді в Полтаву стало погано. Він почав задихатися. Упав тиск, знизилась температура. Викликали “швидку”, яка його забрала. По дорозі довелося штучно запускати роботу серця… Зараз він перебуває в кардіологічному відділенні обласної дитячої лікарні. Ольга Владиславівна знову зв’язалася із київською клінікою імені Амосова, консультувалася з медичними світилами. Кажуть, що допомогти Сашкові можуть у Москві, там є спеціальний педіатричний центр, де лікують таких хворих. Але ж на все це потрібні кошти. А Ольга Владиславівна виховує сина сама. Живуть удвох в маленькій гуртожитківській кімнатці на її зарплату службовця.
Я чую, як важко дається кожне слово матері. Розпука в її голосі стискає серце. Та раптом у ньому з’являються нотки надії:
– Знаєте, нас не залишили самих у цій біді. Я вдячна лікарям, а ще – отим діткам із телепередачі Тіни Канделакі “Найрозумніший”. Їхня підтримка так допомогла Сашкові, коли ми були в київській лікарні… Можливо, завдяки їй він і витримав ту операцію.
– Ольго Владиславівно, пробачте, я, мабуть, пропустила передачу “Найрозумніший”, в якій Сашко брав участь.
– А він не брав там участі.
– Тоді звідки ті діти знають його?
– Розумієте, він дуже любить цю телепередачу і зміг би в ній позмагатися. Але ж ви бачили, яке там велике нервове напруження у дітей. А йому таке небезпечно. Сашко знав це і знайшов вихід. Почав спілкуватися, тобто грати, з найрозумнішими із допомогою комп’ютера по Інтернету. І так їм сподобався, що коли вони дізналися, що він потрапив у столичну клініку, щодня відвідували його. Розумієте, які це золоті діти. Зовсім не знайомі з ним особисто, самі відшукали в лікарні. Бачачи, як йому важко ходити, ці дітлахи носили його на руках від кабінету до кабінету на всі обстеження. Навіть у медиків виступали сльози від розчулення…
– В цьому році Саша не зміг поїхати на фестиваль “Рекітське сузір’я”?
– Так, хоч мав туди запрошення. То ви знаєте, що зробили його учасники – діти, які подружилися з ним минулого фестивалю? Вони самі відкрили сайт про Сашка і розмістили його в Інтернеті з проханням до всіх, хто може допомогти йому в лікуванні… А нещодавно з оргкомітету фестивалю надійшов нам лист, в якому були прислані нагороди – два Гран-прі. Повідомили, що Сашко став лауреатом у номінаціях “Проза” і “Поезія”. Хоч надсилав він свої твори на конкурс поштою…
Прийшовши додому, я одразу попрохала сина відшукати сайт Сашка, зроблений його однолітками. Ось лише частина зі звернення цих дітей до нас, дорослих:
“… У цей скрутний час звертаємося до всіх небайдужих людей допомогти врятувати життя талановитому юному поету, прозаїку та перекладачу… Першими на лихо, що спіткало Сашка Лаврентьєва, відгукнулися вчителі. Вони зібрали 800 гривень і відправили їх поштовим переказом Сашковій матері…
Боротьба за його життя триває. Просимо і вашої допомоги – перерахувати можливу для вас суму коштів електронним поштовим переказом матері Сашка Лаврентьєва – Ользі Владиславівні Тарасіній за адресою: вул. Маршала Бірюзова, 90/14 (гуртожиток), кв. 230, м. Полтава, 36007.
Контактний телефон матері Сашка: 8-063-655-40-01.
Проявімо милосердя, допоможімо врятувати життя дитини!
Члени дитячої Малої академії літератури й журналістики”.
Роблю і свій посильний внесок на твоє одужання, Сашко. Сподіваюся, що так вчинять багато небайдужих людей. Тримайся, хлопчику! Ми любимо тебе. Ми молимось за тебе і стискаємо кулачки, аби сила всіх нас, доброта чуйних сердець, зміцнила твоє сердечко, перелилась у твоє здоров’я. Ти мужній, ти подолаєш цю біду. Бо потрібен своїй мамі, потрібен своїй країні, ти потрібен нам. Чуєш, дитино… Тільки тримайся!!!
Низько схиляюся перед усіма, хто почув, і кажу: “Спасибі”. Спаси, Біг… І цю дитину, і всіх, хто опинився в біді…
[1]