Господу Клименків цілком заслужено можна називати садибою, від слова "сад". Бо сад у них справді пречудовий. Михайло Валентинович говорить, що свого часу порядкували в саду вони з батьком, а тепер пораються біля дерев здебільшого зі старшим сином – Валентином, названим на честь діда.
– Цього року посадили кілька нових дерев, – хвалиться господар, – прийнялися всі.
Михайло Валентинович працює в місцевому СГ ТОВ імені Калашника головним лікарем ветеринарної медицини, дружина, Надія Миколаївна, – пекар. Старший син перейшов на другий курс Полтавської аграрної академії, обрав фах батька – теж буде ветеринарним лікарем. Є у Валентина захоплення – техніка. Ще навчаючись у школі, закінчив курси водіїв, має нині всі водійські категорії. Менший син, Михайло, якого назвали на честь батька, перейшов у шостий клас. Дуже любить спорт. І батько з посмішкою каже, що з нього, певно, виросте славетний спортсмен.
Родина Клименків надзвичайно працьовита. Самі розширили будинок, коли сім'я почала збільшуватися. "Скільки пам'ятаємо, увесь час будуємося!" – жартують. А ще Клименки займаються кролівництвом. Але особлива батькова пристрасть – собаки-вівчарки. Михайло Валентинович переконаний, що розумніших за цих тварин на світі немає. "Якби ви бачили, як зустрічає мене мій вихованець біля воріт, а потім іде на ганок і простягає лапу!"
Кожна родина щаслива по-своєму. І щастя, як правило, не буває гучним. Воно просте й житейське, тихе й непомітне, як у домі родини Клименків. Домі, який так гармонує із садом, посадженим трьома поколіннями роду.
[1]