“Зоря Полтавщини”
"Лексіон" здійснює пряме комбайнування, решта агрегатів обмолочує валки. На вивільнених площах проводиться підготовка грунту під посів озимих культур.
Всього у СТОВ підлягає до збирання близько 1800 га ранніх зернових і зернобобових культур. Пшениця та ячмінь теж мають відповідну кондиційну вологість, тож по завершенні обмолоту гороху розпочнуть їх збирати. Види на врожай хороші. За прогнозами спеціалістів господарства, пшениця (на площі 900 га) має дати на круг більше 40 ц/га, ячмінь (майже 500 га) – понад 30 ц/га. Близько 50% зібраного врожаю планують продати, решту залишать як посівний фонд, для розрахунку за оренду майнових та земельних паїв, дещо притримають, так би мовити, про запас. До речі, в сільгосппідприємстві щорічно ведеться сортооновлення зернових культур за рахунок придбання елітного посівного матеріалу. Цьогоріч на полях господарства колоситься пшениця п'яти сортів – Крижинка, Єрмак, Косич, Левада, Пошана.
Зараз у СТОВ мають приблизно 80 т пального, однак його не вистачить на весь комплекс робіт, тож коли продадуть насіння ріпака, докуплять необхідну кількість.
– На жаль, ми ще й до цього часу не отримали компенсації за посіви ярих культур, а це більше 500 тисяч гривень, які нам були б дуже доречні, – розповідає директор СТОВ імені Калашника Іван Степаненко.
Не менше непокоїть Івана Івановича й диспаритет цін, адже для того, щоб придбати одну тонну дизпального, треба продати 8 тонн пшениці або 4 тонни молока. Постійно зростає вартість пально-мастильних матеріалів, запчастин, міндобрив. У таких умовах сільгосппідприємства не можуть розвиватися, констатує Іван Степаненко.
Хоча нині урожайність ранніх зернових така, що аграрії не повинні зазнати збитків, але й надприбутків отримати не вдасться. Адже ціна на зерно нового урожаю поки що не радує сільгоспвиробників.
Не може зрозуміти керівник господарства Іван Степаненко (як, до речі, й інші аграрії) й того, чому в Україні визначають клас зерна за рівнем клейковини, тоді як у всьому світі це роблять за наявністю білка. Довізши українське збіжжя до портів, зернотрейдери продають його саме за рівнем білка, що на практиці означає підвищення класу зерна, і, звісно, мають від цього неабиякий зиск. Але, як би там не було, хлібороби виконають свій обов'язок.
[1]