Ні риби, ні рака,
ні птиці…
"Своєю" Оріль по праву вважають і харків'яни, і дніпропетровці, і полтавчани. Та минулої весни поблизу села Нехворощі Новосанжарського району буквально за кілька днів рівень води в Орілі знизився майже на метр. "Що ж трапилося?" – забили на сполох нехворощани. Одним із перших про причину обміління здогадався 78-річний Костянтин Федосійович Подріз. Він протягом тридцяти років очолював місцевий колгосп імені Ілліча і за ці роки добре вивчив "поведінку" Орілі.
– Спочатку думали, що вода спала через малосніжну зиму і відсутність опадів минулої весни, – розповідає Костянтин Федосійович, поки йдемо берегом Орілі. – Але річка міліла надто стрімко, і я припустив, що вода розмила дамбу, бо таке вже траплялося раніше. Ми поїхали на місце, і виявилося, що це насправді так…
У 1970–1981 роках на лівобережжі Орілі тривало масштабне будівництво каналу "Дніпро – Донбас". Ця рукотворна водна артерія перерізала русла близько 200 малих річок на території України. Русло Орілі – більше двадцяти разів. Крім того, аби захистити канал із питною водою від весняних розливів Орілі, паралельно з основним каналом спорудили водовідвідний дренажний канал К-7а довжиною
3,5 кілометра з регулюючими спорудами. Через це відбувся перерозподіл поверхневих вод, Оріль стала впадати через протоку – річку Циганку – у дренажний канал. Ним і тече річка далі за Нехворощею. В одному місці канал перегороджений так званим дюкером – дамбою, через яку зайва вода скидається у балку за допомогою перемички з труб. Саме від надійності перемички та дамб каналу і залежить рівень води в Орілі й прилеглих заплавних болотах.
– Коли навесні минулого року ми виїхали на місцевість, виявили, що у дамбі обвалування водовідвідного дренажного каналу "Дніпро – Донбас" вода поступово розмила 15-метрову протоку, – розповідає Нехворощанський сільський голова Юрій Любимський. – Певна річ, у цю протоку, яка знаходиться на території Магдалинівського району Дніпропетровської області, й спрямувався основний стік Орілі. Коли це трапилося, рівень води у річці біля Нехворощі знизився більш ніж на півтора метра.
Вода знайшла собі новий шлях – її інтенсивний потік направився в озеро Сльозяне, далі – у річку Заплавку. А поблизу Нехворощі рівень води заплавних боліт та самого русла Орілі продовжував знижуватися. Різке обміління річки призвело до порушення екологічної рівноваги.
– Високо над водою опинилися гнізда водоплавної птиці, загинула ікра, яку риба під час нересту відкладала на мілководді, згодом зникли і сама риба та раки, не знайти тут уже і мотиля, – розповідає Костянтин Подріз. – Загалом вода у річці спала більш ніж на два метри…
Річка стогне, та чиновник не дрогне
У які тільки інстанції не зверталися жителі села Нехворощі, депутати сільської ради на чолі з сільським головою Юрієм Любимським, районне керівництво з проханням якомога швидше зарадити екологічній катастрофі. Та домоглися лише того, що для з'ясування обставин була створена комісія за участю спеціалістів управління з питань надзвичайних ситуацій облдержадміністрації, Полтавського та Дніпропетровського облводгоспів, інституту "Дніпродіпроводгосп", Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району, Магдалинівської райдержадміністрації та Гупалівської сільської ради Дніпропетровської області, а також управління каналу "Дніпро – Донбас". У травні 2007 року представники всіх цих поважних інституцій виїхали на Оріль, обстежили місце прориву і навіть пообіцяли допомогу. Але жодних конкретних заходів для поліпшення гідрологічного та екологічного стану річки не вживалося. Не проводилися й роботи з ліквідації прориву дамби. Хоча це була єдина можливість врятувати Оріль від загибелі.
– Відразу після прориву дамби свою допомогу пропонувало СП "Полтавська газонафтова компанія", яке проводить діяльність на території сільської ради, – розповідає Нехворощанський сільський голова Юрій Любимський. – Підприємство було готове виділити кошти і надати свою техніку, щоб загатити прорив. Але, незважаючи на серйозність ситуації, ініціатива компанії не знайшла належної підтримки водних служб та центральних органів влади. Мовляв, необхідно проводити постійний моніторинг, розробляти проект, складати кошторис і таке інше. Думаю, насправді управлінню каналу "Дніпро – Донбас" з ряду причин просто вигідно, щоб рівень води в Орілі був нижчим, аніж у каналі.
Натомість ліквідацію екологічного лиха розпочали із… накопичення паперів. Врешті, після виступу "Зорі Полтавщини" 3 липня 2007 року, коли була надрукована стаття "Чому плаче Оріль?", 12 липня 2007 року у Держводгоспі України було проведено виробничо-технічну нараду. На порядку денному стояло одне питання – про відновлення гідрологічного режиму ділянки річки Оріль у районі села Нехворощі та її заплавних земель на території Полтавської і Дніпропетровської областей. На ній було вирішено перегородити русло річки Грякова, яка сполучає Оріль із дренажним каналом, регулюючою переливною дамбою поблизу села Нехворощі. Були визначені й ділянки розчистки русла річки в напрямку від села Нехворощі до села Шедієве, які замулилися. Їх загальна протяжність – три кілометри. Проектно-вишукувальні роботи доручили інституту "Дніпродіпроводгосп".
Але вода не чекала ні проведення нарад, ані розробки проектів. Вона стрімко текла. Через місяць після публікації, у серпні 2007 року, ми ще раз поверталися до цієї проблеми. Та виявилося, справа так і не зрушила з мертвої точки. Тоді, коментуючи ситуацію, головний інженер "Полтававодгоспу" Володимир Кириленко сказав, що проект дамби буде виготовлено до 1 листопада 2007 року. Але проект має пройти експертизу, яка може затягнутися до кінця року. Тож, за найоптимальнішими прогнозами, будівництво регулюючої споруди повинно було розпочатися не раніше цієї весни.
Тим часом Оріль та її заплавні землі продовжували пересихати. На фоні відсутності опадів минулого літа рівень води у ній знизився до катастрофічного, у річці не залишилося майже нічого живого…
Десяток самоскидів із камінням проти тонни паперів
Треба сказати, що прогнози фахівців "Полтававодгоспу" щодо термінів закінчення проектно-кошторисного етапу робіт з порятунку Орілі виявилися аж занадто оптимістичними. Минув рік, та через забюрократизований державний механізм ще навіть і до цього часу інститут "Дніпродіпроводгосп" так і не спромігся завершити розробку проекту переливної дамби. За словами Нехворощанського сільського голови Юрія Любимського, в обласному виробничому управлінні "Полтававодгосп" його запевняли, що проект буде готовий у травні. В присутності автора цього матеріалу головний інженер "Полтававодгоспу" Володимир Кириленко зателефонував у інститут і отримав відповідь, що в кращому випадку це станеться лише у червні… Проведення ж самих будівельних робіт цього року взагалі під питанням.
– Я згоден із тим, що канал "Дніпро – Донбас" – серйозна гідротехнічна споруда, тому необхідно все чітко прорахувати і передбачити у проекті, – говорить Юрій Любимський. – Та вода не чекатиме. Щоб не втратити річку, з самого початку треба було вжити тимчасових заходів, провести ремонт дамби і загатити прорив. Скільки ж тут роботи для сучасної техніки?! І лише потім можна вирішувати питання подальшого регулювання стоку та виготовлення проектно-технічної документації. Але цю, по суті копійчану, справу перетворили на грандіозну проблему, на якій нагріє руки ще не один чиновник…
Втім, управління каналу "Дніпро – Донбас" і справді "часу не гаяло". Восени 2007 року прорив загатили. Та зробили це так, що результати того ремонту дуже швидко "пішли за водою"… Костянтин Подріз розповідає, що будівельники, які виконували роботи, засипали прорив камінн
ям і глиною. Але рівень насипу зробили нижчим за береги річки. На його думку, вищий насип дав би можливість воді піднятися, і спрацювали б так звані "труби" – дамба, через яку трохи далі проходить Оріль. Вода й справді піднялася, але лише до того рівня, щоб "перекотитися" через насип і з часом розмити його знову.
– Цієї весни вода трохи піднялася, коли спустили Краснопавлівське водосховище, але зараз знову падає. Подивіться, яка швидка течія, – показує місце повторного прориву дамби Костянтин Федосійович. – У цьому місці канал прокладали за допомогою земснаряда, тож і береги – це фактично насипаний пісок, який вода дуже швидко розмиває. Бачите, до чого призводять усілякі експерименти з необдуманим регулюванням річок… Вони можуть завдати значно більшої шкоди, ніж принести користі. Так вийшло і з нашою Оріллю. Адже те, що сьогодні ми фактично втратили її, – наслідок будівництва каналу "Дніпро – Донбас", яке добряче зачепило русло річки. А ще – безгосподарності людей, на яких сьогодні покладено відповідальність за експлуатацію цієї гідротехнічної споруди.
У правоті Костянтина Федосійовича ще раз упевнилася, коли під'їхали ближче до тих самих "труб". Іще кілька років тому це було улюблене місце відпочинку місцевої молоді, адже тут утворився такий собі водоспад. Нині картина не радує око: вода так давно не піднімалася до рівня труб, що вони вже стали легкою здобиччю мисливців за металобрухтом. Ще трохи – і від дамби не залишиться й сліду. Можливо, як і від самої річки…
* * *
Проблема недосконалості гідротехнічних споруд на ділянці Орілі поблизу села Нехворощі відома давно. Фахівці попереджали про можливі екологічні негаразди ще в 1994 році. Тоді проектно-кошторисними розробками Харківського інституту "Гідропроект" та "Полтававодгоспу" пропонувалося здійснити розчистку ділянки русла річок Орілі та Заплавки і влаштувати їх регулювання шлюзами-регуляторами. Але за відсутності фінансування ідея так і залишилася на папері. На жаль, і сьогодні водні служби не помічені у якихось активних діях, направлених на порятунок Орілі. Хоча не треба бути фахівцем, аби зрозуміти, що десять самоскидів із бутовим камінням скоріше б урятували Оріль, аніж тонни паперових проектів та витрачених на їх виготовлення державних коштів.
ні птиці…
"Своєю" Оріль по праву вважають і харків'яни, і дніпропетровці, і полтавчани. Та минулої весни поблизу села Нехворощі Новосанжарського району буквально за кілька днів рівень води в Орілі знизився майже на метр. "Що ж трапилося?" – забили на сполох нехворощани. Одним із перших про причину обміління здогадався 78-річний Костянтин Федосійович Подріз. Він протягом тридцяти років очолював місцевий колгосп імені Ілліча і за ці роки добре вивчив "поведінку" Орілі.
– Спочатку думали, що вода спала через малосніжну зиму і відсутність опадів минулої весни, – розповідає Костянтин Федосійович, поки йдемо берегом Орілі. – Але річка міліла надто стрімко, і я припустив, що вода розмила дамбу, бо таке вже траплялося раніше. Ми поїхали на місце, і виявилося, що це насправді так…
У 1970–1981 роках на лівобережжі Орілі тривало масштабне будівництво каналу "Дніпро – Донбас". Ця рукотворна водна артерія перерізала русла близько 200 малих річок на території України. Русло Орілі – більше двадцяти разів. Крім того, аби захистити канал із питною водою від весняних розливів Орілі, паралельно з основним каналом спорудили водовідвідний дренажний канал К-7а довжиною
3,5 кілометра з регулюючими спорудами. Через це відбувся перерозподіл поверхневих вод, Оріль стала впадати через протоку – річку Циганку – у дренажний канал. Ним і тече річка далі за Нехворощею. В одному місці канал перегороджений так званим дюкером – дамбою, через яку зайва вода скидається у балку за допомогою перемички з труб. Саме від надійності перемички та дамб каналу і залежить рівень води в Орілі й прилеглих заплавних болотах.
– Коли навесні минулого року ми виїхали на місцевість, виявили, що у дамбі обвалування водовідвідного дренажного каналу "Дніпро – Донбас" вода поступово розмила 15-метрову протоку, – розповідає Нехворощанський сільський голова Юрій Любимський. – Певна річ, у цю протоку, яка знаходиться на території Магдалинівського району Дніпропетровської області, й спрямувався основний стік Орілі. Коли це трапилося, рівень води у річці біля Нехворощі знизився більш ніж на півтора метра.
Вода знайшла собі новий шлях – її інтенсивний потік направився в озеро Сльозяне, далі – у річку Заплавку. А поблизу Нехворощі рівень води заплавних боліт та самого русла Орілі продовжував знижуватися. Різке обміління річки призвело до порушення екологічної рівноваги.
– Високо над водою опинилися гнізда водоплавної птиці, загинула ікра, яку риба під час нересту відкладала на мілководді, згодом зникли і сама риба та раки, не знайти тут уже і мотиля, – розповідає Костянтин Подріз. – Загалом вода у річці спала більш ніж на два метри…
Річка стогне, та чиновник не дрогне
У які тільки інстанції не зверталися жителі села Нехворощі, депутати сільської ради на чолі з сільським головою Юрієм Любимським, районне керівництво з проханням якомога швидше зарадити екологічній катастрофі. Та домоглися лише того, що для з'ясування обставин була створена комісія за участю спеціалістів управління з питань надзвичайних ситуацій облдержадміністрації, Полтавського та Дніпропетровського облводгоспів, інституту "Дніпродіпроводгосп", Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району, Магдалинівської райдержадміністрації та Гупалівської сільської ради Дніпропетровської області, а також управління каналу "Дніпро – Донбас". У травні 2007 року представники всіх цих поважних інституцій виїхали на Оріль, обстежили місце прориву і навіть пообіцяли допомогу. Але жодних конкретних заходів для поліпшення гідрологічного та екологічного стану річки не вживалося. Не проводилися й роботи з ліквідації прориву дамби. Хоча це була єдина можливість врятувати Оріль від загибелі.
– Відразу після прориву дамби свою допомогу пропонувало СП "Полтавська газонафтова компанія", яке проводить діяльність на території сільської ради, – розповідає Нехворощанський сільський голова Юрій Любимський. – Підприємство було готове виділити кошти і надати свою техніку, щоб загатити прорив. Але, незважаючи на серйозність ситуації, ініціатива компанії не знайшла належної підтримки водних служб та центральних органів влади. Мовляв, необхідно проводити постійний моніторинг, розробляти проект, складати кошторис і таке інше. Думаю, насправді управлінню каналу "Дніпро – Донбас" з ряду причин просто вигідно, щоб рівень води в Орілі був нижчим, аніж у каналі.
Натомість ліквідацію екологічного лиха розпочали із… накопичення паперів. Врешті, після виступу "Зорі Полтавщини" 3 липня 2007 року, коли була надрукована стаття "Чому плаче Оріль?", 12 липня 2007 року у Держводгоспі України було проведено виробничо-технічну нараду. На порядку денному стояло одне питання – про відновлення гідрологічного режиму ділянки річки Оріль у районі села Нехворощі та її заплавних земель на території Полтавської і Дніпропетровської областей. На ній було вирішено перегородити русло річки Грякова, яка сполучає Оріль із дренажним каналом, регулюючою переливною дамбою поблизу села Нехворощі. Були визначені й ділянки розчистки русла річки в напрямку від села Нехворощі до села Шедієве, які замулилися. Їх загальна протяжність – три кілометри. Проектно-вишукувальні роботи доручили інституту "Дніпродіпроводгосп".
Але вода не чекала ні проведення нарад, ані розробки проектів. Вона стрімко текла. Через місяць після публікації, у серпні 2007 року, ми ще раз поверталися до цієї проблеми. Та виявилося, справа так і не зрушила з мертвої точки. Тоді, коментуючи ситуацію, головний інженер "Полтававодгоспу" Володимир Кириленко сказав, що проект дамби буде виготовлено до 1 листопада 2007 року. Але проект має пройти експертизу, яка може затягнутися до кінця року. Тож, за найоптимальнішими прогнозами, будівництво регулюючої споруди повинно було розпочатися не раніше цієї весни.
Тим часом Оріль та її заплавні землі продовжували пересихати. На фоні відсутності опадів минулого літа рівень води у ній знизився до катастрофічного, у річці не залишилося майже нічого живого…
Десяток самоскидів із камінням проти тонни паперів
Треба сказати, що прогнози фахівців "Полтававодгоспу" щодо термінів закінчення проектно-кошторисного етапу робіт з порятунку Орілі виявилися аж занадто оптимістичними. Минув рік, та через забюрократизований державний механізм ще навіть і до цього часу інститут "Дніпродіпроводгосп" так і не спромігся завершити розробку проекту переливної дамби. За словами Нехворощанського сільського голови Юрія Любимського, в обласному виробничому управлінні "Полтававодгосп" його запевняли, що проект буде готовий у травні. В присутності автора цього матеріалу головний інженер "Полтававодгоспу" Володимир Кириленко зателефонував у інститут і отримав відповідь, що в кращому випадку це станеться лише у червні… Проведення ж самих будівельних робіт цього року взагалі під питанням.
– Я згоден із тим, що канал "Дніпро – Донбас" – серйозна гідротехнічна споруда, тому необхідно все чітко прорахувати і передбачити у проекті, – говорить Юрій Любимський. – Та вода не чекатиме. Щоб не втратити річку, з самого початку треба було вжити тимчасових заходів, провести ремонт дамби і загатити прорив. Скільки ж тут роботи для сучасної техніки?! І лише потім можна вирішувати питання подальшого регулювання стоку та виготовлення проектно-технічної документації. Але цю, по суті копійчану, справу перетворили на грандіозну проблему, на якій нагріє руки ще не один чиновник…
Втім, управління каналу "Дніпро – Донбас" і справді "часу не гаяло". Восени 2007 року прорив загатили. Та зробили це так, що результати того ремонту дуже швидко "пішли за водою"… Костянтин Подріз розповідає, що будівельники, які виконували роботи, засипали прорив камінн
ям і глиною. Але рівень насипу зробили нижчим за береги річки. На його думку, вищий насип дав би можливість воді піднятися, і спрацювали б так звані "труби" – дамба, через яку трохи далі проходить Оріль. Вода й справді піднялася, але лише до того рівня, щоб "перекотитися" через насип і з часом розмити його знову.
– Цієї весни вода трохи піднялася, коли спустили Краснопавлівське водосховище, але зараз знову падає. Подивіться, яка швидка течія, – показує місце повторного прориву дамби Костянтин Федосійович. – У цьому місці канал прокладали за допомогою земснаряда, тож і береги – це фактично насипаний пісок, який вода дуже швидко розмиває. Бачите, до чого призводять усілякі експерименти з необдуманим регулюванням річок… Вони можуть завдати значно більшої шкоди, ніж принести користі. Так вийшло і з нашою Оріллю. Адже те, що сьогодні ми фактично втратили її, – наслідок будівництва каналу "Дніпро – Донбас", яке добряче зачепило русло річки. А ще – безгосподарності людей, на яких сьогодні покладено відповідальність за експлуатацію цієї гідротехнічної споруди.
У правоті Костянтина Федосійовича ще раз упевнилася, коли під'їхали ближче до тих самих "труб". Іще кілька років тому це було улюблене місце відпочинку місцевої молоді, адже тут утворився такий собі водоспад. Нині картина не радує око: вода так давно не піднімалася до рівня труб, що вони вже стали легкою здобиччю мисливців за металобрухтом. Ще трохи – і від дамби не залишиться й сліду. Можливо, як і від самої річки…
* * *
Проблема недосконалості гідротехнічних споруд на ділянці Орілі поблизу села Нехворощі відома давно. Фахівці попереджали про можливі екологічні негаразди ще в 1994 році. Тоді проектно-кошторисними розробками Харківського інституту "Гідропроект" та "Полтававодгоспу" пропонувалося здійснити розчистку ділянки русла річок Орілі та Заплавки і влаштувати їх регулювання шлюзами-регуляторами. Але за відсутності фінансування ідея так і залишилася на папері. На жаль, і сьогодні водні служби не помічені у якихось активних діях, направлених на порятунок Орілі. Хоча не треба бути фахівцем, аби зрозуміти, що десять самоскидів із бутовим камінням скоріше б урятували Оріль, аніж тонни паперових проектів та витрачених на їх виготовлення державних коштів.
[1]