Одним із найстрашніших злочинів фашизму став геноцид проти поневолених народів. Справжніми конвеєрами смерті були табори і гето, в яких сотні тисяч людей померли від холоду, голоду, хвороб та катувань. До сьогоднішнього дня повністю не розкрита трагічна таємниця табору "Хорольська яма", хоча досліджено, що в шести братських могилах покоїться до 100 тисяч чоловіків, жінок і дітей.
Кривавим днем для Полтави виявився день 23 листопада 1941 року. Та ж команда карателів, що розстрілювала мирне населення в Києві у Бабиному Яру, майже в повному складі прибула до Полтави і влаштувала на околиці міста в районі "красних казарм" полтавський Бабин Яр.
Є документальне підтвердження того, що за два роки окупації лише в Полтаві було розстріляно, спалено, закатовано в душогубках близько 10 тисяч євреїв, тисячу циган, 1300 хворих обласної психіатричної лікарні, а всього – понад 15 тисяч міських жителів. У чотирьох полтавських таборах військовополонених загинуло близько 22 тисяч чоловік, а в наддніпрянському місті Кременчуці та на його околицях фашистами було розстріляно до 100 тисяч чоловік.
Крім масового знищення людей, німецьке командування запровадило масову депортацію українців як робочої сили. Всього за роки окупації з Полтавщини у рабство до Німеччини було вивезено майже 150 тисяч громадян.
Важкі бої точилися на фронтах, на окупованій території на боротьбу з ворогом піднялося мирне населення. Центром партизанської боротьби був обраний Гадяцький район як найбільш заліснений, але партизани і підпільники діяли і в Миргородському, Комишнянському, Зіньківському, Оржицькому, Глобинському, Лохвицькому та інших районах. Понад 10 підпільних груп діяли у самій Полтаві.
Полтавці вкрили себе невмирущою славою у боях за визволення Радянського Союзу і Європи від фашизму. За ратні подвиги високе звання Героя Радянського Союзу присвоєно 175 полтавцям – солдатам, офіцерам, генералам.
З перших днів визволення Полтавщини почалася активна відбудова зруйнованого народного господарства. До кінця 1943 року вже почали працювати 327 підприємств, 2484 колгоспи, 1422 школи, 356 лікувальних закладів. У цей період закладалася база, на якій у наступні роки розвивалися промисловість, транспорт, сільське господарство.
Нині Полтавщина відзначає своє 70-річчя. Ювілей області – серйозний привід порівняти досягнення минулих десятиріч із надбаннями останніх років, зіставити не тільки цифровий виклад економічних напрацювань, а й багато інших показників.
Найперше, варто подивитися на "обличчя" населених пунктів: дороги, промислові та виробничі об’єкти, соціальну інфраструктуру наших міст і сіл. З кожним роком Полтава, Кременчук, Комсомольськ, Лубни і Миргород – міста обласного значення – не тільки набувають привабливішого вигляду, а й стають все більш зручними у своєму впорядкуванні для життя міських громад.
Важливо, що й інші міста, селища і села області починають відроджуватися, а роботи по наведенню і підтримці чистоти та порядку на вулицях не обмежуються традиційними місячниками навесні, тривають цілий рік. Як наслідок – переможцями у Всеукраїнському конкурсі з правом називатися населеними пунктами найкращого благоустрою й підтримки громадського порядку стали селище міського типу Нові Санжари і село Гільці Чорнухинського району. Висока відзнака, підкріплена солідною премією, безперечно, стане поштовхом і для інших населених пунктів потурбуватися про власний благоустрій.
Звичайно, рівень життя громади одними чистими вулицями не вимірюється. Зрозуміло, що нині дуже непросто навіть дбайливому господареві, який прийшов на посаду сільського чи селищного голови, працювати ефективно. Урбанізація, наслідки непродуманої політики стосовно українського села на тлі негативної демографічної ситуації продовжують вимивати трудові ресурси із сільської глибинки.
Тема села особливо болісна для Полтавщини. Велика кількість малонаселених пунктів, розкиданих один від одного на значну відстань, змушує із пересторогою ставитися до проектів адміністративно-територіальної реформи. Здається цілком зрозумілим, що у жодному разі не можна пробувати механічно перекроїти карту України. Для початку має бути перспективний план розвитку територій, щоб особливість кожного регіону, його потенціал, а не математичне рівняння з одним відомим – кількістю населення – стали ключовим моментом реформування.
А розпочати реформи можна, розширивши права місцевого самоврядування та його фінансові можливості. Бо при теперішньому бюджетному забезпеченні виборної місцевої влади держава, швидше, просто "утримує" самоврядування як елемент демократичного устрою. Децентралізація прискорила б на порядок розв’язання існуючих у регіонах проблем, адже питання управління повинні вирішуватися на тому рівні, де вони виникають: село, селище, місто, район, область.
Основою повноцінного функціонування місцевої влади, звичайно, є економічна база. На Полтавщині вона постійно і послідовно закладається в промислово-аграрному комплексі регіону. За підсумками 8 місяців поточного року Полтавщина має стале економічне зростання і, без перебільшення, це – не ситуативне явище, а результат системної роботи усіх гілок влади.
Промисловий сектор Полтавщини успішно утримує лідируючі позиції. Цілий ряд кременчуцьких підприємств, які випускають конкурентоспроможну не тільки в Україні, а й за її межами продукцію, вагомо заявляють про себе на ринку машино- і приладобудування. Інноваційний підхід, створення сприятливого інвестиційного клімату дозволяють впроваджувати на території області великі проекти. Одним із найбільших, з числа останніх, по праву можна назвати будівництво металургійного комбінату, оснащеного за останнім словом науки і техніки.
Самим Богом Полтавщині даровано таке багатство, як запаси газу і нафти. У минулому році наша частка у загальному обсязі видобутку в державі складала: по природному газу – 37 відсотків, по газовому конденсату – майже 58 відсотків, по нафті – 14,5 відсотка.
Здавалося б, численні свердловини повинні просто-таки фонтаном наповнювати місцеві бюджети. Але насправді з року в рік соціальна частка відрахувань нафтогазовими компаніями зменшується. У минулому році на соціальну сферу області підрозділи НАК "Нафтогаз України" та Укрнафти виділили на 7 мільйонів гривень, або на 30%, менше проти попереднього року. На 2007 рік заплановано 20,6 мільйона гривень, але гарантій, що всі ці кошти надійдуть до області, фактично немає.
Чомусь нормальною вважається ситуація, коли території, на яких іде видобуток корисних копалин, опиняються у ролі "прохачів". Попри те, що у процесі видобутку підприємства нафтогазової галузі завдають значної шкоди довколишньому середовищу, руйнують місцеві шляхи, створюють незручності для сільгоспвиробників.
У пошуку резервів наповнення місцевих бюджетів ми звернули увагу на рентну плату. З’ясували, що відрахування до Державного бюджету рентної плати за нафту, природний газ та газовий конденсат, які видобуваються на території області, тільки за 7 місяців 2007 року склали 621 мільйон 542,8 тисячі гривень. Було б логічно, щоб темпи і розміри видобутку корисних копалин були прямо пропорційно пов’язані зі станом соціально-економічного розвитку територій. Наші сусіди сумчани наполягають на 25% відрахувань від рентної плати до місцевих бюджетів. Полтавці це підтримують або вважають принаймні, що з цієї цифри цілком можна починати розмову.
Інша сторона питання – підготовка нових площ для видобутку. Без чіткої державної стратегії і відповідного фінансування тут не обійтися, адже для проведення геофізичних робіт та параметричного буріння на території області необхідно вкласти майже один мільярд гривень бюджетних коштів.
Не зайве було б також спростити процедуру відведення земель для потреб підприємств нафтогазового комплексу, з передачею права вирішення цих питань на рівень областей, оскільки відведення земель через Верховну Раду та Кабінет Міністрів України триває до трьох років. До речі, це дозволило б усун
ути основну причину порушень земельного законодавства у нафтогазовому комплексі.
Нинішній рік виявився доволі успішним для аграріїв Полтавщини. Ми очікуємо, що валовий урожай зернових становитиме не менше 2,5 мільйона тонн. Та все ж це не знімає основних проблем сільськогосподарської галузі.
2007 рік – останній рік, коли сільське господарство отримує державну підтримку за рахунок нульової ставки ПДВ від реалізації своєї продукції. Варто розробити державні програми підтримки агропромислового комплексу, які б у повній мірі, а не частково, як це неодноразово пропонувалося, компенсували втрати від скасування цієї пільги, або ж прийняти рішення про продовження терміну її дії.
Це лише кілька проблем, важливих для області, але головним питанням залишається те, яким буде основний фінансовий документ – бюджет наступного року. Діюче, а не формальне місцеве самоврядування, ті важелі впливу, що надані місцевій виконавчій владі, – все це напряму залежить від готовності вищих ешелонів управління поділитися з регіонами фінансовими і економічними ресурсами.
Навряд чи можна назвати правильним, що, наприклад, наша область просить врахувати в проекті Державного бюджету централізовані видатки в сумі понад 400 мільйонів гривень на ті об’єкти, які знаходяться в сфері безпосередніх інтересів місцевих громад. На порядок ефективнішою стала б схема відносин, коли б на місцях складали не перелік прохань до кожного міністерства і відомства, а загальне обгрунтування суми, необхідної для забезпечення нормальної життєдіяльності територіальних громад.
Надмірне державне регулювання, як продовження державного контролю, так само, як і надмірні податки, призводить до того, що економічна діяльність починає відбуватися в обхід закону і переміщуватися в неофіційний, "тіньовий" сектор економіки.
Ми маємо повну можливість продовжити політику підвищення соціальних стандартів для громадян, зменшити податкове навантаження на вітчизняного товаровиробника, закласти вагомі стимули для впровадження новаторських, інвестиційних рішень в економіці, забезпечити захист найменш захищених верств населення, якщо довіра до місцевої влади перейде із розряду декларувань у розряд практичного втілення.
Полтавський регіон має багатий природний, економічний, промисловий і науковий потенціал, розвинуту виробничу інфраструктуру, високоорганізований аграрний комплекс, широку мережу наукових та фінансових установ. Наша область – потужний освітній, культурний і спортивний центр, з прекрасними перспективами розвитку курортного і туристичного бізнесу. І такі можливості повинні бути використані на всі сто відсотків.
[1]