Народилася Наталія Петрівна в Черкаській області, закінчила Полтавський сільськогосподарський технікум. Там же серед студентів зустріла й свою долю – Дмитра. І попрямувала за ним до його рідного села в Чутівському районі. Працювали з чоловіком у колгоспі. А в 1992 році Дмитро разом із братами заснували фермерські господарства. У кожного – по 300 га, але обробляють гуртом. Справи у них йдуть непогано. Поля у зразковому стані, люди тягнуться до них. Господарі – хліборобського роду, з раннього дитинства привчені батьком-механізатором до техніки й нелегкої праці. Тяжко довелося їм на зорі фермерування. Техніки своєї не було, брали кредит, потім ледве розплатилися. Але зараз упевнено стоять на ногах. Наталія Петрівна допомагає своєму чоловікові. Та й сини, як і батько, до техніки вдатні. Дев'ятнадцятирічний Василь – студент Полтавського коледжу управління і права – навчається технології ведення фермерського господарства. Молодший Валерій закінчує школу й уже відвіз документи до Полтавської сільськогосподарської академії на факультет агрономії. Може пишатися Наталія Петрівна і своїми донечками: чепурні, роботящі, добрі й привітні. Гарні комусь господині попадуться. Старша 24-річна Людмила закінчила Полтавський кооперативний університет. Роботи поки що не може знайти, то й доглядає маленьку сестричку. Мати жартує: "Називаю Настю своєю доцею, а вона: "Ні, я Людина доця!". Люда ж свого часу була нянькою всіх молодших братиків і сестричок. Люба і Надя навчаються в Полтавській аграрній академії. Надя ще й встигає відвідувати репетиції студентського хору "Маланка". Проживають дівчатка у гуртожитку разом.
У родини Онайків було водночас чотири студенти. І лише один навчається на бюджетному відділенні. Тож здобуття дітьми вищої освіти виливається батькам у чималу копієчку. Мають гарне господарство, дві корови. "Здам молоко, – розповідає Наталія Петрівна, – і є моїм студентам на дорогу". У цій родині звикли надіятися лише на себе. За кожним із хлопців закріплений сарай, де вони пораються. Дівчатка допомагають вдома й у садку. У Дмитра – 4,5 га молодого саду. Надлишок фруктів продає. Купив нещодавно своїм студентам комп'ютер, щоб писали вдома курсові й дипломні. Від держави особливої допомоги не чекає: "Самі якось справимося". Хоча згадують, як одного разу донька їздила в Артек. Поїздку організувала служба у справах сім'ї, дітей та молоді. Того року Наталія Петрівна саме була опікуном сусідських дітей, які втратили батьків. Тож добра і душевної теплоти у неї вистачало на всіх.
Филенківський сільський голова Тетяна Тараненко розповідає: "Наталія Онайко у Никонорівці – мов моя права рука. Знає всі негаразди у селі й допомагає мені вирішувати їх. Ось нещодавно телефонувала – клопоталася за стареньку жінку, учасницю війни, якій треба посадити город". Тетяна Тараненко відмітила також, що почесним званням "Мати-героїня" відзначені ще дві жінки місцевої громади – Лідія Матвіївна Гляпа і Віра Василівна Филенко.
Нагороду від Президента Наталія Петрівна поїхала отримувати разом із чоловіком. Хвилювалася, звичайно. Але ж – заслужила. Сьогодні рідко зустрінеш родину, де більше двох дітей. Щастя, здоров'я, терпіння цій жінці, яка народила і зростила собі на радість добрих діточок.
[1]