У ці дні частина одинадцятикласників найбільше переймається підготовкою до зовнішнього оцінювання знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів, яке з української мови пройшло 21 квітня, а з історії та математики відбудеться 28 квітня. Його результати, підтверджені сертифікатом Українського центру оцінювання якості освіти, можна подати як вступні до вузу. Начальник відділу освіти Диканської райдержадміністрації Павло Черкащенко розповів, що торік зовнішнє тестування на учнів і викладачів справило неабияке враження – усе з боку Міністерства освіти і науки було настільки несподівано і втаємничено, що школярі, ідучи власне на іспит, навіть не знали, що на них чекає. Орієнтувалися уже на місці. Хоча результати тестування у районі були загалом позитивними. Зараз вчителі при підготовці випускників до зовнішнього тестування, а таких буде 150, використовують минулорічні завдання. Також школи мають методичну літературу зі зразками тестів. А ще випускникам можуть стати підмогою друковані посібники зі зразками тестових завдань, якими заповнені прилавки книжкових магазинів. Щоправда, вони грішать помилками.
Торік, згідно з квотою, зовнішнє тестування проходили 1,5 тисячі полтавських випускників. Нинішньої весни – майже 2,5 тисячі. Під експеримент потрапили учні Комсомольська та Кременчука, а також Машівського, Диканського, Великобагачанського, Кобеляцького, Решетилівського районів. Звісно, не всі випускники навіть із цих районів візьмуть участь у тестуванні. Але, скажімо, у Диканському районі учителі на ознайомлення з методом таких іспитів щоуроку відводять час, щоб і решта учнів мала конкретне уявлення про таку практику.
Щодо комп’ютеризації процесу тестування, то все значно складніше. Позаяк до норми, встановленої Міністерством освіти і науки України, – 10 школярів на один комп’ютер – Диканський район не дотягує. Тут це відношення становить 16:1. Одна з найпередовіших шкіл у цьому плані – Орданівська. Тут за одним комп’ютером працює усього-на-всього чотири учні (за нормами Міносвіти), і аж чотири – за досвідом шкільного учителя інформатики. Сергій Могилевський розповів, що із 16 одинадцятикласників у чотирьох комп’ютери є вдома. Відповідно й урок схожий на перетягування канату: одним – навчальний матеріал уже відомий, інші – лише освоюють, тобто одним учням нецікаво, іншим – важко зрозуміти. Тож учитель намагається підлаштуватися і під тих, і під інших. Але цілком розібратися хоча б у загальних характеристиках машини навряд чи кожному вдається сповна. Адже навчальна програма передбачає лише шість уроків інформатики на місяць. Крім того, у шкільних комп’ютерах, навіть якщо не зважати на застаріле покоління машин, надзвичайно слабке ліцензійне програмне забезпечення. Частині матеріалу доводиться навчати теоретично. У тому числі – й роботі в Інтернеті. Тестовими програмами для випускників учитель інформатики також не забезпечений, а відтак хоча б спробувати скласти комп’ютерні іспити випускники цієї школи не зможуть.
Продовжуючи тему матеріально-технічної бази, доводиться констатувати, що міністерським нормам забезпечення школярів комп’ютерами відповідають навчальні заклади лише у Глобинському, Козельщинському, Лубенському, Оржицькому, Семенівському та Чорнухинському районах. У решті районів на один комп’ютер припадає 11–18 учнів. У міських школах ситуація ще гірша. Приміром, у Лубнах один комп’ютер розрахований на 29 учнів, у Кременчуці – на 28, у Комсомольську – на 26. Таким чином, розповіли в управлінні освіти і науки облдержадміністрації, державна програма забезпечення шкіл комп’ютерною технікою вже з нинішнього року переорієнтована на міські навчальні заклади.
З огляду на це стає зрозумілим, чому дискусії довкола комп’ютерного тестування при вступі до вузу цього року таки знайшли своє розуміння у Міносвіти. Як наслідок, в наказі про затвердження умов прийому до вищих навчальних закладів України зазначається, що вступні випробування проводитимуться у письмовій формі за тестовими технологіями. Таким чином, усі державні вузи проведуть тестові випробування у зошитах. Принаймні у 2007 році. Коментуючи ситуацію, перший проректор Полтавської державної аграрної академії Віталій Нагаєвич зокрема сказав, що тут часто стикаються з прикрим явищем, коли сільські випускники не знають навіть усього програмного матеріалу. Під час тестування інколи викладачі академії чують від вчорашніх учнів нарікання, що того чи іншого питання вони у школі не проходили. Тоді ж про яке успішне комп’ютерне тестування може іти мова, підсумовує проректор, якщо посадити дитину за машину, до якої вона доторкалася лише кілька разів у житті. І це порівняння – не таке вже й перебільшення, бо про масову комп’ютеризацію українських сімей говорити ще зарано. Тим паче на селі.
Забезпечити усіх учнів достатньою кількістю комп’ютерної техніки, щоб кожна дитина могла стати її повноцінним користувачем, профільне міністерство ні цього, ні наступного навчального року, вочевидь, не зможе. А тому батьки і сільських, і міських випускників говорять про те, чи не біжимо ми попереду потяга. Чи не мавпуємо перед Заходом, демонструючи йому гарну обгортку, не задумуючись над тим, що діється там, всередині, у школах, у класах, у змістові навчальних програм, зрештою, у можливостях самих дітей? І чи дадуть такі раптові і радикальні переміни освітнього процесу бажані результати? Нинішні 30-річні молоді люди, напевне, пам’ятають свою практику випускних і вступних іспитів. У 1993–1994 роках їм також довелося складати аналогічні тести. Тоді теж про принципи тестування пояснювали мало, його чекали з острахом. А через два роки від новації раптово відмовилися. Тепер ми до неї повертаємося знову. Чи не занадто багато експериментів?
[1]